Il niente - Marco Masini

Mi alzo ma meglio se torno a dormire

mi metto a studiare ma senza capire

col vuoto che avanza e ti stritola il viso

un dio che ti scaccia dal suo paradiso.

Non vado neanche a cercarmi un lavoro

a fare concorsi e poi vicono loro

tutto veloce violento incosciente

ci provo a capire e mi perdo nel niente

il niente il niente il niente.

Mi alzo e d’intorno una tabula rasa

di amici di affetti e mi barrico in casa

invece mio padre da bravo ragazzo

ci crede davvero a una vita del cazzo.

Ormai non parliamo e non stiamo pi insieme

ma lui ci riesce a volermi anche bene

un bene invisibile che sembra assente

un uomo capace di credere al niente

al niente al niente al niente.

Mi alzo davvero una volte per tutte

da un letto di cose gi viste e gi dette

e prendo il passato il futuro il presente

li butto in un buco nel buco del niente…

E incontro mia madre che un anno che morta

col solito grande sorriso dolente

mi dice ti passa mi dice sopporta

bisogna imparare ad amare anche il niente

il niente il niente il niente.

Mi alzo da questo lenzuolo di sale

sei tu nel deserto la mia cattedrale

e pure da tempo ben poco ci unisce

e i nostri segreti diventano angoscie.

Si annaspa nel letto ma siamo lontani

abbiamo di tutto ci manca il domani

e per la paura si viene si mente

ma il sesso da solo l’amore del niente

il niente il niente il niente.

Ci aspetta una guerra di fame e macerie

la terra che sputa le nostre miserie

e in mezzo al rumore di feste violente

c’sempre qualcuno che canta il niente…

Eppure c’ancora qualcosa che vale

la voglia di andare incontro alla gente

la vita un ragazzo che urla il giornale

invece il silenzio la voce del niente

il niente il niente il niente

il niente il niente il niente.

Я встаю, але краще, якщо я знову засну

Починаю вчитися, але не розумію

з порожнечею, що просувається і розчавлює твоє обличчя

бог, який виганяє тебе зі свого раю.

Я навіть не збираюся шукати роботу

проводити конкурси, а потім йти до них

все швидке насильницьке непритомність

Я намагаюся зрозуміти і ні в чому не гублюся

нічого, нічого, нічого.

Я встаю й обходжу чистий аркуш

з близьких друзів і я забарикадуюсь вдома

натомість мій батько як хороший хлопчик

він справді вірить у бісане життя.

Зараз ми не розмовляємо і більше не разом

але він також встигає любити мене

невидиме благо, яке здається відсутнім

людина, здатна ні в що не вірити

ні до чого ні до нічого.

Я справді встаю раз і назавжди

з ліжка вже побачених і сказаних речей

і я беру минуле, майбутнє, сьогодення

Я кидаю їх у яму в ямі нічого...

І я зустрічаю свою матір, яка померла рік тому

зі звичайною великою болячою посмішкою

він говорить мені, що проходить мимо вас, він каже, що виносить мене

ми повинні навчитися любити навіть нічого

нічого, нічого, нічого.

Я встаю з цього листа солі

ти мій собор у пустелі

і все ж за деякий час дуже мало нас об’єднувало

і наші таємниці стають мукою.

Він барахається в ліжку, але ми далеко

у нас є все, чого нам не вистачає завтра

і на думку спадає страх

але тільки секс - це любов до нічого

нічого, нічого, нічого.

Нас чекає війна голоду та руїн

земля, що випльовує наші нещастя

і серед шуму жорстоких вечірок

завжди є хтось, хто нічого не співає...

Але все ж є те, що варте уваги

бажання вийти назустріч людям

життя хлопчика, який кричить в газету

натомість тиша є голосом нічого

нічого, нічого, нічого

нічого, нічого, нічого.