From Crib to Coffin - Emery

I used to be a better man.

But the regret came, and here I am.

I used to walk outside my door.

But I don’t go outside anymore.

When will they carry me to my grave?

So I can pay for the things my hands have made.

Two sons will take my body

And place it in the ground.

And I hope they know to be nothing like me.

My Blood is tainted with bitterness.

I want it out, I want it out of me.

Oh, the taste of my inheritance.

How I have fallen, the hills will cover me.

You too will become weak.

The trees are green what happens when they turn dry.

The trees are green what happens when they turn dry.

We chose our words and threw them towards the sky.

The trees were green, now they have all turned dry.

There was a bird

Whose wings were crushed by a windshield.

So fast to the ground,

The roadside it found it’s eyes closed.

I heard the driver say as she pulled away,

«What could I have done?

The worst is over.»

I thought to myself with risk to our health.

No one ever offers help.

When we were boys

We chased through neighbors’fields.

We could run forever, and I swore to my friends,

Their lives I would defend, as a superhero.

But age finds the lust and gives it your trust.

And begs your devotion in trade for discretion.

The years play out as days as those friends pass away.

But you are taken care of, there is always television.

Раніше я був кращою людиною.

Але прийшов жаль, і ось я.

Я виходив за свої двері.

Але я більше не виходжу на вулицю.

Коли вони віднесуть мене на могилу?

Тож я можу платити за речі, створені моїми руками.

Два сини візьмуть моє тіло

І помістіть його в землю.

І я сподіваюся, що вони знають що не не схожі на мене.

Моя Кров заплямована гіркотою.

Я хочу це забрати, я хочу це від себе.

О, смак мого спадку.

Як я впав, мене покриють пагорби.

Ви теж станете слабкими.

Дерева зелені, що буває, коли вони висихають.

Дерева зелені, що буває, коли вони висихають.

Ми вибирали слова й кидали їх у небо.

Дерева були зелені, тепер усі висохли.

Була пташка

Чиї крила розчавило лобове скло.

Так швидко до землі,

На узбіччі вона виявила, що очі закриті.

Я чув, як водій сказав, коли вона з’їжджала,

«Що я міг зробити?

Найгірше закінчилося.»

Я подумав про себе, ризикуючи нашим здоров’ям.

Ніхто ніколи не пропонує допомоги.

Коли ми були хлопцями

Ми ганялися сусідськими полями.

Ми могли б бігти вічно, і я поклявся друзям,

Їхнє життя я б захищав, як супергерой.

Але вік знаходить пожадливість і дарує їй вашу довіру.

І просить вашу відданість у торгівлі на розсуд.

Роки проходять як дні, коли ці друзі вмирають.

Але про вас піклуються, завжди є телевізор.