Hombre Preso Que Mira A Su Hijo - Pablo Milanés

Cuando era como vos me enseñaron los viejos

Y también las maestras bondadosas y miopes

Que libertad o muerte era una redundancia

A quién se le ocurría en un país

Donde los presidentes andaban sin capanga

Que la patria o la tumba era otro pleonasmo

Ya que la patria funcionaba bien;

En las canchas y en los pastoreos

Realmente, botija, no sabían un corno

Pobrecitos creían que «libertad»

Era tan sólo una palabra aguda

Que muerte, era tan sólo grave o llana

Que cárceles, por suerte una palabra esdrújula

Olvidaban poner el acento en el hombre

La culpa no era exactamente de ellos

Sino de otros más duros y siniestros

Y estos sí, como nos ensartaron

En la limpia república verbal y cómo idealizaron

La vidurria de vaca y estancieros

Y cómo nos vendieron un ejército

Que tomaba su mate en los cuarteles

Uno no siempre hace lo que quiere

Uno no siempre puede, por eso estoy aquí

Mirándote y echándote de menos

Por eso es que no puedo despeinarte el coco

Ni ayudarte con la tabla del nueve

Y acribillarte a pelotazos

Vos sabes bien que tuve que elegir

Otros juegos y que los jugué en serio

Y jugué, por ejemplo, a los ladrones

Y los ladrones eran policías

Y jugué, por ejemplo, a la escondida

Si te descubrían te mataban

Y jugué a la mancha y era de sangre

Botija, aunque tengas pocos años

Creo que hay que decirte la verdad

Para que no la olvides, por eso

No te oculto que me dieron picana

Que casi me revientan los riñones

Todas estas llagas, hinchazones y heridas

Que tus ojos redondos miran hipnotizados

Son durísimos golpes, son botas en la cara

Demasiado dolor para que te lo oculte

Demasiado suplicio para que se me borre

Pero también es bueno que conozcas

Que tu viejo calló o puteó como un loco

Que es una linda forma de callar

Que tu viejo olvidó todos los números

Por eso no podría ayudarte en las tablas

Y por lo tanto olvidé todos los teléfonos

Y las calles y el color de los ojos

Y los cabellos y las cicatrices

Y en qué esquina y en qué bar

Qué parada, qué casa

Y acordarme de ti

De tu carita me ayudaba a callar

Una cosa es morirse de dolor

Y otra cosa morirse de vergüenza

Por eso ahora, me podés preguntar

Y sobre todo puedo yo responder

Uno no siempre hace lo que quiere

Pero tiene el derecho

De no hacer lo que no quiere

Llora no más, botija

Son macanas que los hombres no lloran

Aquí lloramos todos

Gritamos, chillamos, moqueamos, berreamos

Maldecimos, porque es mejor llorar que traicionar

Porque es mejor llorar que traicionarse

Llorar, pero no olvidés

Коли я був таким, як ти, мене вчили старі

А також добрі та короткозорі вчителі

Ця свобода чи смерть була надлишком

Хто б міг про це подумати в країні

Де президенти гуляли без капанги

Щоб країна чи могила була черговим плеоназмом

Оскільки країна працювала добре;

На полях і на пасовищах

Справді, ботіє, вони нічого не знали

Бідолахи вірили, що «свобода»

Це було лише різке слово

Яка смерть, тільки серйозна чи плоска

Які тюрми, на щастя, слово esdrújula

Вони забули поставити акцент на чоловіка

Це була не зовсім їхня вина

Але з інших важче і зловісніше

А ці так, як вони нас насадили

У чистій словесній республіці і як ідеалізували

Тушковане з корів і ранчо

І як продали нам армію

Хто випив свого товариша в казармі

Ти не завжди робиш те, що хочеш

Не завжди можна, тому я тут

Дивлюся на тебе і сумую за тобою

Тому я не можу скуйовджувати твоє волосся

І не допоможе вам зі таблицею дев'яти

І загадку вам кульками

Ти добре знаєш, що я мав вибирати

Інші ігри і те, що я грав у них серйозно

А я грав, наприклад, злодіїв

А грабіжниками були поліцейські

А я грав, наприклад, у хованки

Якщо вони знайшли вас, то вбили

І я грав у тег, і це була кров

Ботія, навіть якщо тобі кілька років

Я думаю, ти маєш сказати правду

Щоб ти її не забув, ось чому

Я не приховую від вас, що вони дали мені прод

Що в мене ледь не лопнули нирки

Усі ці виразки, набряки та рани

Щоб твої круглі очі виглядали загіпнотизованими

Вони дуже сильні удари, це чоботи по обличчю

Забагато болю, щоб я могла приховувати від тебе

Забагато випробувань, щоб стерти

Але також добре, що ти знаєш

Щоб твій старий мовчав чи лаявся, як божевільний

Який гарний спосіб замовкнути

Щоб твій старий забув усі цифри

Тому я не міг вам допомогти зі столами

І тому я забула всі телефони

І вулиці, і колір очей

І волосся, і шрами

І в якому кутку і в якому барі

Яка зупинка, який будинок

і пам'ятати тебе

Твоє личко допомогло мені замовкнути

Одна справа померти від болю

І інше – померти від сорому

Тож тепер можете запитати мене

І перш за все можу відповісти

Ти не завжди робиш те, що хочеш

Але ви маєте право

Не робити того, чого не хочеш

Не плач більше, ботіє

Це клуби, в яких чоловіки не плачуть

Тут ми всі плачемо

Ми кричимо, ми кричимо, ми сопаємо, ми рикаємо

Проклинаємо, бо краще плакати, ніж зраджувати

Бо краще плакати, ніж зраджувати себе

Плачь, але не забувай