Banquete De Tiranos - Pablo Milanés

Hay una raza vil de hombres tenaces

De sí propios inflados, y hechos todos

Todos, del pelo al pie, de garra y diente

Y hay otros, como flor, que al viento exhalan

En el amor del hombre su perfume

Como en el bosque hay tórtolas y fieras

Y plantas insectívoras y pura

Sensitiva y clavel en los jardines

De alma de hombres los unos se alimentan

Los otros su alma dan a que se nutran

Y perfumen su diente los glotones

Tal como el hierro frío en las entrañas

De la virgen que mata se calienta

A un banquete se sientan los tiranos

Pero cuando la mano ensangrentada

Hunden en el manjar, del mártir muerto

Surge una luz que les aterra, flores

Grandes como una cruz súbito surgen

Y huyen, rojo el hocico y pavoridos

A sus negras entrañas los tiranos

Los que se aman a sí, los que la augusta

Razón a su avaricia y gula ponen

Los que no ostentan en la frente honrada

Ese cinto de luz que en el yugo funde

Como el inmenso sol en ascuas quiebra

Los astros que a su seno se abalanzan

Los que no llevan del decoro humano

Ornado el sano pecho, los menores

Y los segundones de la vida, sólo

A su goce ruin y medro atentos

Y no al concierto universal

Danzas, comidas, músicas, harenes

Jamás la aprobación de un hombre honrado

Y si acaso sin sangre hacerse puede

Hágase… clávalos, clávalos

En el horcón más alto del camino

Por la mitad de la villana frente

A la grandiosa humanidad traidores

Como implacable obrero

Que a un féretro de bronce clavetea

Los que contigo

Se parten la nación a dentelladas

Існує підла раса наполегливих чоловіків

З себе надули, і зробили все

Усі, від волосся до ніг, зубів і кігтів

А є інші, як квітка, що видихають на вітер

В любові до людини його парфуми

Як у лісі є горлиці та звірі

І комахоїдні рослини і чисті

Чутлива і гвоздика в садах

Деякі живляться душею чоловіків

Інші віддають свою душу на харчування

А ненажери нехай надушують зуби

Так само, як холодне залізо в кишках

Від діви, яка вбиває гріється

Тирани сидять на бенкеті

Але коли кривава рука

Потопи в ласощі мертвого мученика

Загоряється світло, що лякає їх, квіти

Великий, як несподіваний хрест

А вони тікають, червоні морди й нажахані

До його чорних нутрощів тирани

Ті, хто любить себе, ті, хто її оскаржує

Причину своїй жадібності і обжерливості вони клали

Тих, хто не виставляє на почесне чоло

Той пояс світла, що тане в ярмі

Як безмірне сонце на вугілля розбивається

Зірки, що кидаються до її лони

Ті, хто не несе людських прикрас

Прикрашали здорові груди, неповнолітні

І секунди життя, тільки

У твоєму злагоді і я стаю уважним

І не на універсальний концерт

Танці, їжа, музика, гареми

Ніколи не схвалення чесної людини

І про всяк випадок без крові можна обійтися

Нехай буде... прибивай їх, прибивай

На найвищих вилах дороги

Для половини фронту лиходія

Великим зрадникам людства

Як невблаганний трудівник

Це прибиває бронзову труну

тих хто з тобою

Вони кусають націю