Поручение - Виталий Доронин

В Москве, в отдаленном районе,

Двадцатый дом от угла,

Чудесная девушка Тоня,

Согласно прописки, жила.

У этого дома по тропке

Бродил я, не чувствуя ног.

И парень был в общем не робкий,

А вот — объяснится не мог.

И как я додумался, братцы,

И сам до сих пор не пойму,

В любви перед нею признаться

Доверить дружку своему.

Под вечер запели гармони,

И стал небосвод голубым,

Тогда и отправился к Тоне

Мой друг с порученьем моим.

Не долго стоял я в обиде,

Себя проклиная тайком,

Когда я их вместе увидел

На танцах в саду заводском.

И сердце забилось неровно,

И с горечью вымолвил я:

— Прощай, Антонина Петровна, —

Неспетая песня моя!

В любви надо действовать смело

Задачи решать самому.

И это серьёзное дело

Нельзя поручать никому!

У Москві, у віддаленому районі,

Двадцятий будинок від кута,

Чудова дівчина Тоня,

Відповідно до прописки, жила.

У цього будинку по стежці

Бродив я, не відчуваючи ніг.

І хлопець був у загально не робкий,

А ось - пояснитися не міг.

І як я додумався, братики,

І сам досі не розумію,

У любові перед нею зізнатися

Довірити дружку своєму.

Надвечір заспівали гармонії,

І стало небосхил блакитним,

Тоді й відправився до Тони

Мій друг з порученням моїм.

Не довго стояв я в образі,

Себе проклинаючи потай,

Коли я їх разом побачив

На танцях у саду заводському.

І серце забилося нерівно,

І з гіркотою вимовив я:

—Прощавай, Антоніно Петрівно,—

Неспіта пісня моя!

У любові треба діяти сміливо

Завдання вирішувати самому.

І це серйозна справа

Не можна доручати нікому!