Flower Lady - Phil Ochs

Millionaires and paupers walk the hungry street

Rich and poor companions of the restless beat

Strangers in a foreign land

Strike a match with a trembling hand

Learn too much to ever understand

But nobody’s buying flowers from the flower lady

Lover’s quarrel, snarl away their happiness

Kisses crumble in a web of loneliness

It’s written by the poison pen

Voices break before they bend

The door is slammed, it’s over once again

But nobody’s buying flowers from the flower lady

Poets agonize, they cannot find the words

And the stone stares at the sculptor, asks «Are you absurd?»

The painter paints his brushes back

Through the canvas runs a crack

Portrait of the pain never answers back

But nobody’s buying flowers from the flower lady

Soldiers disillusioned come home from the war

Sarcastic students tell them not to fight no more

And they argue through the night

Black is black, white is white

Walk away both knowing they are right

But nobody’s buying flowers from the flower lady

Smoke dreams of escaping souls are drifting by

Dull the pain of living as they slowly die

Smiles change into a sneer

Washed away by whiskey tears

In the quicksand of their mind they disappear

Still nobody’s buying flowers from the flower lady

Feeble aged people almost to their knees

Complain about the present using memories

Never found their pot of gold

Wrinkled hands pound weary holes

Each line screams out you’re old, you’re old, you’re old

But nobody’s buying flowers from the flower lady

And the flower lady hobbles home without a sale

Tattered shreds of petals leave a fading trail

Not a pause to hold a rose

Even she no longer knows

The lamp goes out, the evening now is closed

And nobody’s buying flowers from the flower lady

Голодною вулицею ходять мільйонери та бідняки

Багаті й бідні супутники неспокійного ритму

Чужі на чужій землі

Вдаріть сірник тремтячою рукою

Дізнайтеся занадто багато, щоб коли-небудь зрозуміти

Але ніхто не купує квіти у квітникарі

Сварка закоханих, загарчання їхнього щастя

Поцілунки розсипаються в павутині самотності

Це написано отруйною ручкою

Голоси ламаються, перш ніж зігнутися

Двері грюкнули, знову все закінчилося

Але ніхто не купує квіти у квітникарі

Поети страждають, не можуть знайти слів

А камінь дивиться на скульптора, питає: «Ти абсурд?»

Художник малює свої пензлі назад

Крізь полотно проходить тріщина

Портрет болю ніколи не відповідає

Але ніхто не купує квіти у квітникарі

Розчаровані солдати повертаються додому з війни

Саркастичні студенти кажуть їм більше не сваритися

І вони сперечаються всю ніч

Чорне — чорне, біле — біле

Ідіть обоє, знаючи, що вони праві

Але ніхто не купує квіти у квітникарі

Дим пролітає сни про втечу душ

Притупи біль життя, коли вони повільно вмирають

Посмішки змінюються на насмішку

Змивається сльозами віскі

У швидких пісках їхнього розуму вони зникають

Досі ніхто не купує квіти у квітникарі

Слабкі літні люди майже по коліна

Скаржитися на сьогодення, використовуючи спогади

Ніколи не знайшов їхнього горщика із золотом

Зморшкуваті руки стукають втомлені дірки

Кожен рядок кричить, що ти старий, ти старий, ти старий

Але ніхто не купує квіти у квітникарі

А квіткова леді шкутильгає додому без розпродажу

Порвані шматочки пелюсток залишають слід, що зникає

Не паузи потримати троянду

Навіть вона більше не знає

Лампа згасає, вечір закрито

І ніхто не купує квіти у квітникарі