Music-Hall - Dominique A

De grands cieux gris inquiets

Clouent le jour baln?

aire au sol.

L’homme avance parmi les dunes

Il chemine en se balan?

ant

Il se souvient du Music Hall

Du long couloir en entonnoir

O?

la foule se d?

vidait

Les robes ne tenant qu'?

un fil

Et le trottoir mouill?, mouill?.

Il avance parmi les dunes

Gomina battue par le vent

Il pense qu’il est huit heures du soir

Et qu’il circule dans le couloir

O?

les?

paules bruissent en glissant

La foule se place au coeur des dunes

La mer applaudit bruyamment.

«Tu ne sais pas lui dire adieu «Lui a-t-elle dit hier au soir

«Tu n’verras pas si je pars

Ma route ne passe pas par tes yeux

Dans ta t?

te, c’est huit heures du soir

A jamais, ici ou ailleurs

C’est le velours du grand couloir

Qu’on trouverait, si on t’ouvrait le c?

ur «.

Au Casino qui toise les dunes

S'?veillent les machines, hoquetant,

Quelques orphelins de la lune

S’att?lent d?

j?

consciencieusement

A cumuler de l’infortune

Un grand caf?

serr?

l’attend

Pr?

s des machines qui cliqu?

tent

En entrant, il voit la moquette

Et il voit des lumi?

res d’avant.

«Tu ne sais pas leur dire adieu

Ni?

ces grandes lettres rouges

Ni au d?

sordre des entractes

Ni aux rideaux qui vont flottant

Tu te souviens du Music Hall

De rires et de gorges serr?

es Et du froissement des?

paules

Et dehors, le trottoir mouill?

«.

Boulevard maritime, la maison

Au c?

ur d’autres maisons muettes

Bouches closes une fois l'?t?

pass?

La table mise, la femme fluette

L’assiette qu’il n’y a qu'?

r?

chauffer

Et l’hier soir qui vibre encore

Des quelques v?

rit?s brass?

es Il lui pardonne sans un effort

C'?tait trop vrai pour le toucher.

Ils s’embrassent, elle part travailler

Elle a le pardon du fant?

me Et l’espoir ind?

boulonn?

Велике сіре тривожне небо

Зробити спокійний день?

площа підлоги.

Чоловік просувається серед дюн

Він ходить, похитуючись?

мураха

Пам'ятає Мюзик-хол

З довгого воронкового коридору

де

натовп відвертається

спорожніли

Сукні тільки тримають?

дріт

А тротуар мокрий, мокрий?

Він просувається серед дюн

Вітряна Гоміна

Йому здається, що зараз восьма година ночі

І він йде коридором

де

їх?

плечі шелестять, ковзаючи

Натовп відбувається в самому серці дюн

Голосно плескало море.

«Ти не знаєш, як з ним попрощатися», — сказала вона йому вчора ввечері

«Ви не побачите, якщо я піду

Моя дорога не проходить через твої очі

У вашому т?

ти, восьма година вечора

Назавжди, тут чи деінде

Це оксамит великої зали

Що б ми знайшли, якби відкрили ваш C?

ур ".

У казино, яке дивиться вниз на дюни

Машини прокидаються, задихаючись,

Деякі сироти місяця

Прагнуть до

я

сумлінно

Накопичувати нещастя

Велике кафе?

туго?

чекає на нього

Pr?

машини, які клацають?

намет

Увійшовши, він бачить килим

І він бачить вогні?

бути попереду.

«Ви не знаєте, як з ними попрощатися

ні?

ті великі червоні літери

Ні до d?

порядок антрактів

Ані до штор, що майорять

Пам'ятаєте мюзик-хол

Сміх і стиснуті горла?

es А з шелесту?

плечі

А надворі мокрий тротуар?

“.

Бульвар морський, будинок

На серці

ваші інші тупі будинки

Роти закриті один раз?

проходити?

Накритий стіл, струнка жінка

Тарілка, що є тільки?

r?

тепло

І остання ніч, яка все ще вібрує

З небагатьох v?

рит?з варено?

es Він прощає її без зусиль

Це було надто реально, щоб доторкнутися.

Вони цілуються, вона йде на роботу

У неї є прощення дитини?

мене І надія Ind?

болтами?