Дождь - 7000$

Капает дождь слезами богов,

Озябший город мигает пустыми окнами домов,

Я иду через дороги, убегая от машин

Только мокрые ноги и рядом ни души.

Тупая серость природы осядет грустью внутри,

И безысходностью погоды тлеют фонари,

Собакой воет во мне необъяснимая тоска

По небу, грязной стене, свинцом ржавеют облака.

А дождь идёт и идёт, не уставая твердить,

Что эта рана заживёт и надо просто жить,

Но я плетусь и отчего-то жалею сам себя,

А рядом хлюпает погода со мною вместе скорбя.

Я залезаю себе в память, чуть краснея от стыда,

Всех тех, кого я оставил, потоком смоет вода,

Но я шепчу под нос, какой-то грустный распев,

Вокруг пухнут подъезды совсем отсырев

А дождь идёт и идёт во мне

А дождь идёт и идёт во мне

А дождь идёт и идёт во мне

Дождь идёт, дождь идёт, дождь идёт...

Я продолжаю жить, но город остаётся пустым,

Вдувая в сизую влагу заводов дым.

И затянувшись им и поправив рюкзак

Я оставляю всё это, превратившись в мрак.

И тёплым паром из люков поднимаясь вперёд

Я протяну тебе руку сквозь серый плащ-небосвод.

Я просто сплю, плывя по этой тёплой реке,

Сигареты огонёк слабо тлеет в руке.

Моё лёгкое тело случайный ветер подобрав

Унесёт неумело в мир колышащихся трав,

Он положит меня в болотную гниль,

Мой разум будет тлеть как угасающий фитиль

И как кувшинки цветок в тихой заводи времён

Я прорасту сквозь исток миллиарда имён...

Миллиарда имён... Миллиарда имён!

Вот и бьёт, грохочет гром

В небе происхоит бой воды с огнём

Руки вверх подняв и ввысь смотря смеюсь

Искры ярких молний выжгут боли груз

Воздух и земля кругом дрожат от ливня

Ливень, острый ливень, вымыть помоги мне

Душу всю от нечистот скорее

Ни о чём не сожалея

Капає дощ сльозами богів,

Зябле місто блимає порожніми вікнами будинків,

Я йду через дороги, тікаючи від машин

Тільки мокрі ноги і ні душі.

Тупа сірість природи осяде смутком усередині,

І безвихіддю погоди тліють ліхтарі,

Собакою виє в мені незрозуміла туга

По небу, брудній стіні, свинцем іржавіють хмари.

А дощ йде і йде, не втомлюючись твердити,

Що ця рана загоїться і треба просто жити,

Але я плетусь і чомусь шкодую сам себе,

А поряд хлюпає погода зі мною разом сумуючи.

Я залазю собі в пам'ять, трохи червоніючи від сорому,

Усіх тих, кого я залишив, потоком змиє вода,

Але я шепочу під ніс, якийсь сумний розспів,

Навколо пухнуть під'їзди зовсім відсирівши

А дощ іде та йде в мені

А дощ іде та йде в мені

А дощ іде та йде в мені

Дощ іде, дощ іде, дощ іде...

Я продовжую жити, але місто залишається порожнім,

Вдаючи в сизу вологу заводів дим.

І затягнувшись ним і поправивши рюкзак

Я залишаю все це, перетворившись на морок.

І теплою парою з люків піднімаючись вперед

Я простягну тобі руку крізь сірий плащ-хмарочос.

Я просто сплю, пливучи по цій теплій річці,

Цигарки вогник слабо тліє в руці.

Моє легке тіло випадковий вітер підібрав

Понесе невміло у світ трав, що коливаються,

Він покладе мене в болотяну гниль,

Мій розум тлітиме як згасаючий ґнот

І як латаття квітка в тихій затоці часів

Я проросту крізь виток мільярда імен...

Мільярда імен... Мільярда імен!

От і б'є, гуркотить грім

У небі відбувається бій води з вогнем

Руки вгору піднявши і вгору дивлячись сміюся

Іскри яскравих блискавок випалять біль вантаж

Повітря і земля навколо тремтять від зливи

Злива, гостра злива, вимити допоможи мені

Душу всю від нечистот швидше

Ні про що не шкодуючи