Meine Phantasien Sind Wie Brennendes Laub...nicht Von Dauer... - Nargaroth

Weinend, `ne Zig’rette haltend stehe ich am Fenster.

Ich seh' den Schnee der

fällt

Waren da nicht g ́rade Blumen, labend sich am Morgentau?

Lachte nicht grad da

ein Kind?

Es hatte meinen Namen, und auch sein Vater war ihm fremd.

Liebe war es,

wenn er schlug

Da war die Mutter.

Lachend.

Gold ́ne Sonne in ihrem Haar.

Und doch schwieg sie

da…

Nackt und noch immer weinend die Stirn gepresst ans kalte Glas, starr' ich

weiter durch das Fenster dessen Scheiben tränennass

Der Schnee beginnt im Sturm zu treiben.

Fratzen jagen durch das Grau.

Sie kommen aus dem Kindergestern, als Gruß erschallt ihr Lachen rau

Der Sturm legt frei eine Kinderleiche, mein Weinen weicht der Raserei.

Nackt werfe ich mich durch das Fenster, das Glas legt meine Wunden frei

Ich wollte fremde Früchte kosten, lachen hör ́n mein eig ́nes Kind.

Das Abendrot der Liebe leben und wandeln wo die Sterne sind

Schweigend lehne ich am Fenster

Mein Haar wie Fetzen im Gesicht.

Der Sturm träg fort meine Phantasien,

denn mehr sind sie leider nicht

Плачу, тримаючи цигарку, стою біля вікна.

Я бачу сніг

падає

Хіба не були там просто квіти, освіжаючі в ранковій росі?

Тоді не сміявся

дитина?

Він мав моє ім’я, і його батько також був йому незнайомим.

люблю це було

коли він вдарив

Там була мати.

Сміючись.

Золоте сонце в її волоссі.

І все ж вона нічого не сказала

там…

Голий і все ще плачучий, притиснувшись чолом до холодного скла, я дивлюся

далі через вікно, шибки якого мокрі від сліз

У грозу починає йти сніг.

Обличчя ганяються крізь сірість.

Вони вчора з дитинства, їхній сміх лунає різко, як привітання

Буря викриває труп дитини, мій плач змінюється люттю.

Голий кидаюсь у вікно, скло оголює мої рани

Я хотів скуштувати чужий фрукт, почути сміх власної дитини.

Живіть заходом сонця кохання і ходіть там, де зірки

Я мовчки притуляюся до вікна

Волосся, як клапті, на обличчі.

Буря розносить мої фантазії,

тому що, на жаль, вони більше нічого