Trois Chansons de Bilitis, L. 90: Le Tombeau des naïades - Anna Moffo, Claude Debussy

Le long du bois couvert de givre, je marchais;

Mes cheveux devant ma bouche

Se fleurissaient de petits glaçons

Et mes sandales étaient lourdes

De neige fangeuse et tassée

Il me dit: «Que cherches-tu?»

Je suis la trace du satyre

Ses petits pas fourchus alternent

Comme des trous dans un manteau blanc

Il me dit: «Les satyres sont morts

«Les satyres et les nymphes aussi

Depuis trente ans, il n’a pas fait un hiver aussi terrible

La trace que tu vois est celle d’un bouc

Mais restons ici, où est leur tombeau.»

Et avec le fer de sa houe il cassa la glace

De la source ou jadis riaient les naïades

Il prenait de grands morceaux froids

Et les soulevant vers le ciel pâle

Il regardait au travers

По вкритому інеєм лісі я йшов;

Моє волосся перед моїм ротом

Зацвіла дрібними бурульками

І мої сандалі були важкими

Сніг мутний, щільний

Він сказав мені: "Що ти шукаєш?"

Я слід сатира

Його маленькі роздвоєні кроки чергуються

Як дірки в білому халаті

Він сказав мені: «Сатири померли

«Сатири й німфи теж

За тридцять років не було такої страшної зими

Доріжка, яку ви бачите, — це козлятина

Але залишимося тут, де їх могила».

І залізом своєї мотики розбив лід

З джерела, де колись сміялися наяди

Він брав великі холодні шматки

І піднімаючи їх до блідого неба

Він дивився наскрізь