The First Kiss (Cuts Deepest) - Zombina & The Skeletones

I have a confession for you,

You’re not my first.

I’m older than i seem, though sometimes i still move too fast,

I’m smarter than i look but i have a chequered past.

I have a confession for you,

You won’t be my last…

The first kiss cuts deeper than the rest,

It’s a shame, but it’s just the way it is.

The first kiss cuts deeper than the rest,

I will never breathe again.

I have a confession for you,

My love passed on long ago,

When the world was black & white and i was oh-so young,

Now i’m obliged to take from you what i need to stay strong.

I have a confession for you,

All i love has gone,

In between days, only at night,

I took his love, he took my life,

Somehow my dress became undone.

The moon stared down in disapproval,

Like a dead man’s head forced into a pitch black drain,

Weeping stars to illustrate a glittering release from pain,

From my loveless life.

my lifeless love would gleam,

Just like the tears that hang above our heads,

In these wooden beds.

I think it’s getting late.

As i kneel before saint peter’s gate,

The hot breath of hell upon my neck as i wait.

And i wait, and i wait, and i wait…

Я маю для тебе сповідь,

Ви не мій перший.

Я старший, ніж здається, хоча іноді я все ще рухаюся занадто швидко,

Я розумніший, ніж виглядаю, але у мене мізерне минуле.

Я маю для тебе сповідь,

Ти не будеш моїм останнім…

Перший поцілунок ріже глибше за решту,

Це шкода, але це просто так.

Перший поцілунок ріже глибше за решту,

Я ніколи більше не буду дихати.

Я маю для тебе сповідь,

Моя любов минула давно,

Коли світ був чорно-білим, а я був таким молодим,

Тепер я зобов’язаний взяти від вас те, що мені потрібно, щоб залишатися сильним.

Я маю для тебе сповідь,

Все, що я люблю, минуло,

Між днями, лише вночі,

Я забрав його любов, він забрав моє життя,

Якимось чином моя сукня роздягнута.

Місяць дивився вниз із несхваленням,

Як голова мертвої людини, загнана в чорну непроглядну каналізацію,

Плачучі зірки, щоб проілюструвати блискуче звільнення від болю,

З мого безкоханого життя.

моє неживе кохання сяяло б,

Як сльози, що висять над нашими головами,

У цих дерев’яних ліжках.

Я думаю, що вже пізно.

Коли я стаю на коліна перед воротами святого Петра,

Гарячий подих пекла на моїй шиї, поки я чекаю.

І я чекаю, і чекаю, і чекаю…