RAMONA - Zahara

Contemplé por última vez esa llanura

Y ahí, rodeada del más profundo de los vacíos

No sentí tristeza

Por un momento pensé que no sentía nada

Y casi tuve que cerrar un poco los ojos

Y mirar desenfocando todo lo posible

Esperando que el paisaje se tornara

Un viejo camino conocido lleno de piedras

Que un día arreglaron en el que ya no tropiezas

Y que, sin embargo, asfaltado ha perdido

Absolutamente todo su encanto

Al cerrar la puerta nada de eso salió conmigo

Las fotos frente aquella pintada (Dentro)

La sensación de haber creado una familia (Dentro)

El echar de menos, el dejar de chuparle los dedos (Dentro)

La agonía por no verle (Dentro)

La paz de sentirme sola (Dentro)

Los post-its, la radio a las ocho (Dentro)

Los pies arrastrándose (Dentro)

Los besos rotos, los imanes de los viajes exóticos (Dentro)

La vitrina llena de recuerdos que ahora no quiero

Luego me temblaba el pulso

Cuando le dije a mi portera que dejara de contarle mi vida a los vecinos

Cuando ella lo negó todo, supe que mentía

Me sentí bien

Entiendo que sea divertido hablar de mí

Comentar si tengo muchos o pocos amigos

Imaginar cómo follo y con cuántos

Pensar en toda la mierda que tengo que aguantar

En cómo cambio si no estoy maquillada

Que a las ocho de la mañana con el moño parezco otra

Me recordará cómo fue una buena portera

Y yo cómo fui una buena persona

Y que ella no me contó las cosas que decían los vecinos de mí

Esos que no se quejaban de mí

Esos con los que nunca habló mal de mí

Pero al cruzar la puerta nada de eso salió conmigo

El abrazo falso y sus mentiras a la cara (Dentro)

Las voces que me decían que me había llamado puta (Puta)

Sus ojos de loca cuando me imitaba (Dentro)

El olor a azufre emanando de mis venas (Dentro)

El sentirme hundida y victoriosa (Dentro)

Las ganas de una ducha que arrancara la lucha del cuerpo

Lo peor fue concentrar tanta ira dentro de mí

Que acabó frente a la mejor lasaña del barrio

Mientras pensaba que era el mundo el que me odiaba

Aunque era yo la que estaba deseando aniquilarlo

Y con las ganas de esa ducha que me quitara el olor de la lucha del cuerpo

Empecé a llorar con tanta rabia que los ojos se me quedaron hinchados

Como si no hubiesen podido salir del todo las lágrimas

Y sólo entonces me di cuenta de que le habría dicho adiós

A un hogar sin haberlo sentido así nunca

Y cómo cerré la puerta y dejé las llaves dentro

También dentro

Я востаннє дивився на ту рівнину

І там, оточений найглибшою порожнечею

Я не відчував смутку

На мить мені здалося, що я нічого не відчуваю

І мені мало не довелося трохи заплющити очі

І дивіться не в фокусі, наскільки це можливо

Чекаючи, поки пейзаж зміниться

Стара знайома дорога, повна каміння

Той день, який вони виправили, в якому ти більше не спіткнешся

А те, щоправда, асфальтоване втратило

Абсолютно вся його чарівність

Зачинивши двері, нічого з цього не вийшло зі мною

Фотографії перед цим графіті (всередині)

Відчуття створення сім'ї (всередині)

Сумуйте, перестаньте смоктати пальці (всередині)

Агонія від того, що я не бачу його (всередині)

Спокій відчуття самотності (всередині)

Клейки, радіо о восьмій (всередині)

Човгання ногами (всередині)

Розірвані поцілунки, магніти екзотичних подорожей (Всередині)

Вітрина, повна спогадів, яких я зараз не хочу

Тоді мій пульс затремтів

Коли я сказав своєму консьєржу припинити розповідати сусідам про своє життя

Коли вона все заперечувала, я знав, що вона бреше

Мені було добре

Я розумію, що про мене весело говорити

Прокоментуйте, якщо у мене багато чи мало друзів

Уявіть, як я трахаюся і зі скількома

Подумати про все те лайно, яке мені доводиться терпіти

Як змінитися, якщо я не ношу макіяж?

Що о восьмій ранку з луком я виглядаю як інший

Це нагадає мені, яким був хорошим воротарем

І як я був хорошою людиною

І що вона не розповідала мені те, що про мене казали сусіди

Ті, хто на мене не скаржився

Ті, з ким він ніколи про мене не говорив погано

Але коли я пройшов через двері, нічого з цього не вийшло зі мною

Фальшиві обійми та брехня в обличчя (всередині)

Голоси, які сказали мені, що він назвав мене сукою (Сука)

Її божевільні очі, коли вона наслідувала мене (Всередині)

Запах сірки виходить із моїх вен (Всередині)

Почуття затонулого та переможного (всередині)

Бажання душу, який почне боротьбу тіла

Найгірше було зосередити стільки злості всередині мене

Що закінчилося перед найкращою лазаньєю в околицях

Поки я думав, що це світ ненавидить мене

Хоча я був тим, хто хотів його знищити

І з бажанням того душу, який би позбавив мого тіла запах бійки

Я так заплакала, що в мене розпухли очі

Ніби сльози не могли виступити зовсім

І тільки тоді я зрозуміла, що попрощалася б

До дому, якого ніколи не відчував

І як я замкнув двері і залишив ключі всередині

також всередині