Einsame Wacht - Wolfchant

Ein donnergrollen durchbohrt die stille

Ein stab aus licht erhellt die nacht zum tag

Wir ziehen durch’s dämmerlicht bei sturm und kälte

Sind bleiche wanderer der zeit in einer verdarbten welt

Kein weg führt mehr zurück aus unserem schattensein

Vom nebel kalt umströmt zieht unruhbin uns ein

Dann kehren wir stets zurück zu jenem fahlen ort

An dem besiegelt ward die knechtschaft unserer seelen

Es gibt keine erlösung kommt nicht an diesen ort

Den jeder der vom dunst berührt ist auf alle zeit verloren

Und schrietet hier herüber in die nebelwelt

Wo fahle schleier ziehen, zu halten eine

Einsame wacht

Hier am ende der welt

Reglos liegt die nacht

Nur vom monde erhellt

Einsame wacht

Bis die götter die welt zerstören

Zwischen blitz und donnerschlag

Kann man unser raunen hören

Es treibt uns voran wie im wahn durch das dickicht

Nein, es ist nicht real nur ein böser fiebertraum

Wir stürtzen hinab von den klippen in ein weissen licht

Und fallen wie ersttarrt durch einen endlos finsteren raum

Tauchen tief hinein in das meer des vergessens

Es zieht uns zum strudel, wir sind vom schickal besessen

Erwachen jedes mal und die erkenntnis sie wiegt schwer

Ach sind wir doch verdammt zu einer ewigen wiederkehr

Gefangen hier im nebel, der uns verfluchte einst

Wo wir auf ewig weillen, die bleichen gleider rastlos

Unsere seelen sind verflucht, die stimmen leer und kalt

Gesprochen mit der zunge der toten zu verkünden unsere not

Unsere häuser sind verlassen, die familien lange fort

Doch wir fristen unser dasein, sind gebannt an diesen ort

Tauchten machtlos ein in diese nebelwelt

Wo fahle schleier ziehen zu halten unsere

Einsame wacht

Hier am ende der welt

Reglos liegt die nacht

Nur vom monde erhellt

Einsame wacht

Bis die götter die welt zerstören

Zwischen blitz und donnerschlag

Kann man unser raunen hören

Einsame wacht

Einsame wacht

Einsame wacht

Einsame wacht

Тишу пронизує гуркіт грому

Світловий стрижень освітлює ніч і день

Ми тягнемося крізь сутінки в шторм і холод

Бліді мандрівники часу в розбещеному світі

Немає шляху назад із нашого перебування в тіні

Оточений холодним туманом, unruhbin втягує нас

Тоді ми завжди повертаємося до того блідого місця

На якому була запечатана неволя наших душ

Ніякого викупу не приходить до цього місця

Бо кожен, кого торкнеться серпанком, втрачено назавжди

І крокує сюди в туманний світ

Там, де бліді вуалі малюють, щоб тримати один

Самотній прокидається

Тут на кінці світу

Ніч лежить нерухомо

Освітлюється тільки місяцем

Самотній прокидається

Поки боги не зруйнують світ

Між блискавкою і громом

Ти чуєш наш гомін

Воно нас шалено гонить через хащі

Ні, це не реально, просто жахливий сон

Ми падаєм зі скель у біле світло

І провалитися як застиглий крізь нескінченно темну кімнату

Пориньте глибоко в море забуття

Нас тягне у вир, ми одержимі долею

Прокидайтесь щоразу, і усвідомлення важить

О, ми приречені на вічне повернення

У пастці тут, у тумані, що колись прокляла нас

Там, де ми вічно затримуємось, бліді кінцівки неспокійні

Наші душі прокляті, голоси пусті й холодні

Говорили язиком мертвих, щоб сповістити про нашу потребу

Наші хати пустелі, сімей давно немає

Але ми продовжуємо своє існування, зачаровані цим місцем

Безсило пірнайте в цей туманний світ

Де бліді вуалі тягнуть, щоб утримати наших

Самотній прокидається

Тут на кінці світу

Ніч лежить нерухомо

Освітлюється тільки місяцем

Самотній прокидається

Поки боги не зруйнують світ

Між блискавкою і громом

Ти чуєш наш гомін

Самотній прокидається

Самотній прокидається

Самотній прокидається

Самотній прокидається