Lost Kids - WLVS

Не снова - вновь

Сквозь зубы кровь,

Сквозь кашель сплёвывая ночь,

Утро - сожмёт точь в точь тиски.

Давно ли не пьянят стихи?

Где конфетти беспечный град,

Ветра теплее одеял?

Где взгляд, что тысячью карат

Среди стеклянных глаз сиял?

Всем, кто видит мир, как есть - насквозь,

Кто с этим миром врозь и вопреки,

Ведь там в груди мотор,

Ему приказ молчать - не приговор остыть.

Я, как и ты, боюсь, но выбираю жить.

Я выбираю жить, а не выживать

И в косы заплетать неугомонный ветер.

Я верю - нам никто не запретит мечтать,

Ведь мы с тобой внутри всё еще просто дети,

Затерянные где-то в переходах метро,

Между эпох,

В чьих то песнях между строк,

Забытые на задних сиденьях машин.

Нас на растерзание одного за одним

Отдали чужим городам,

Передозам, запоям,

Пламени дней языкам.

Пусть как еретикам полыхать нам огнём,

Пусть в конце как и всем вам кормить чернозём,

Но сейчас мы выбираем жить.

Не знову – знову

Крізь зуби кров,

Крізь кашель спльовуючи ніч,

Ранок - стисне точнісінько лещата.

Чи давно не п'яні вірші?

Де конфетті безтурботний град,

Вітра тепліше за ковдру?

Де погляд, що тисячею карат

Серед скляних очей сяяв?

Всім, хто бачить світ, як є - наскрізь,

Хто з цим світом нарізно та всупереч,

Адже там у грудях мотор,

Йому наказ мовчати – не вирок охолонути.

Я, як і ти, боюсь, але вибираю жити.

Я вибираю жити, а не виживати

І в коси заплітати невгамовний вітер.

Я вірю – нам ніхто не заборонить мріяти,

Адже ми з тобою всередині все ще просто діти,

Загублені десь у переходах метро,

Між епох,

У чиїхось піснях між рядками,

Забуті на задніх сидіннях машин.

Нас на розтерзання одного за одним

Віддали чужим містам,

Передозам, запоям,

Полум'я днів мов.

Хай як єретикам палахкотіти нам вогнем,

Нехай наприкінці як і всім вам годувати чорнозем,

Але зараз ми вибираємо жити.