Revisited - Wither

The silken mud of this life covers me,

Surrounding consciousness with lucidity

But I have forgotten how to feel this

Fallen far away from what I found

Spinning in the darkness I have made of chances given to me, to me, to me,

to me, to me.

There is a hope

There is desire

There is a Knowledge

But it is cold

It’s lying on the surface and deep within

But I must bring it round and center

Bring it round again

Where I

Can see

And it can… breathe

All smoke and mirrors here

Submerged in my perceptions

Worlds without end

Yet these things seem temporary

Doomed to fall away with the thought that made them real

The mud begins to dry

Beneath the unknown sun

The surface cracked and peeled

Spreading out it could be…

It could be poetry

I pull up at the cracks

Pick up the pieces one by one

While on my hands and knees

As I did as a child

So delicate, each one by one

They crumble in my hands

And now it’s coming clear

That you were always here

What I was longing for

What I was meant to be

I wanted to come home

Wanted to know you so badly

But it’s not like you ever really left me

No it’s not like you ever really would

I offered myself up

When I saw that there was nothing below me at all

Familiarity, comes flooding back to me

Of all the times I’ve revisited this

Of all the times I cried…

Reach, reach me!

Touch, touch me!

Heal, heal me!

Open, open me!

So what is in you will shine through me

And what is in me will shine through thee…

Шовковий бруд цього життя покриває мене,

Оточуючи свідомість ясністю

Але я забув, як це відчувати

Впав далеко від того, що я знайшов

Крутячись у темряві, я створив шанси, дані мені, мені, мені,

мені, мені.

Є надія

Є бажання

Є Знання

Але це холодно

Він лежить на поверхні та всередині

Але я повинен повернути його по центру

Поверніть його знову

Де я

Можна побачити

І воно може… дихати

Тут весь дим і дзеркала

Занурений у мої сприйняття

Світи без краю

Але ці речі здаються тимчасовими

Приречені відпасти з думкою, яка зробила їх справжніми

Грязь починає висихати

Під невідомим сонцем

Поверхня тріскалася і лущилася

Розповсюдження може бути...

Це може бути поезія

Я підтягуюся в тріщинах

Збирайте частини одну за одною

Поки на моїх руках і колінах

Як я робив у дитинстві

Такий делікатний, кожен по одному

Вони розсипаються в моїх руках

І тепер це стає зрозумілим

Щоб ти завжди був тут

Те, чого я жадав

Яким я мав бути

Я хотів повернутися додому

Дуже хотів з тобою познайомитися

Але це не те, що ти колись справді залишив мене

Ні, це не так, як ви коли-небудь справді зробили б

Я запропонував себе

Коли я побачив, що піді мною взагалі нічого немає

Знайомство повертається до мене

З усіх разів, коли я повертався до цього

З усіх разів, коли я плакав...

Дотягніться, дотягніться до мене!

Торкнись, торкнись мене!

Лікуй мене!

Відчини, відчини мені!

Тож те, що в тобі, буде світити крізь мене

І те, що в мені, просяє крізь тебе…