Constitution Oak - Wintergreen

Word went out from Boston Town, and spread throughout the state

That the constitution was signed at last;

it was seventeen eighty eight.

In the little town of Lanesborough, the highest hill was found.

The top was clear save one great tree;

you could see it for miles around.

To celebrate the new nation, a bonfire blazed that night,

While the oak stood huge against the sky, bathed in the fire’s light.

The winter night was dark and cold, but the flames rose hot and high,

Like the hope and cheer in the hearts and minds of the people standing by.

Through the years the country grew, troubled by strife and war;

The Constitution Oak still stood, but the people looked no more.

For the hilltop was all overgrown, and hope and trust were low

In the hearts and minds of all of those who lived in the valley below.

To celebrate the new nation, a bonfire blazed that night,

While the oak stood huge against the sky, bathed in the fire’s light.

The winter night was dark and cold, but the flames rose hot and high,

Like the hope and cheer in the hearts and minds of the people standing by.

A sentinel for trust and hope, the tree watched over the town,

Then in 1920 vandals set a fire that burned it down.

The Constitution Oak burned long in the night for all to see;

It once stood by as people cheered for the land of liberty.

More than three hundred years that tree had spread its branches toward the sky;

Few cared in the valley below as the flames rose hot and high.

Yet now if you climb that highest hill, look among the pines;

You will find another ancient oak that was hidden all this time.

With trunk so wide and branches strong, it’s there for all to find;

It lives today as long ago when the constitution was signed.

Above the town it’s standing there for everyone to see;

This ancient oak still holds the hope for a land of liberty.

This ancient oak still holds the hope for a land of liberty.

Звістка пішла з Бостона та поширилася по всьому штату

Щоб конституцію нарешті підписали;

це було сімнадцять вісімдесят восьмий.

У невеликому містечку Лейнсборо знайшли найвищий пагорб.

Вершина була чистою, за винятком одного великого дерева;

ви могли бачити це за милі навколо.

Щоб відсвяткувати нову націю, цієї ночі спалахнуло багаття,

У той час як дуб стояв величезний на тлі неба, купаючись у світлі вогню.

Зимова ніч була темна й холодна, але полум'я піднімалося гаряче й високо,

Як надія та підбадьорення в серцях і розумі людей, які стоять поруч.

З роками країна зростала, стурбована чварами та війною;

Дуб Конституції все ще стояв, але люди більше не дивилися.

Бо вершина пагорба вся заросла, а надії та довіри було мало

У серцях і розумі всіх тих, хто жив у долині внизу.

Щоб відсвяткувати нову націю, цієї ночі спалахнуло багаття,

У той час як дуб стояв величезний на тлі неба, купаючись у світлі вогню.

Зимова ніч була темна й холодна, але полум'я піднімалося гаряче й високо,

Як надія та підбадьорення в серцях і розумі людей, які стоять поруч.

Страж довіри та надії, дерево стереже місто,

Потім у 1920 році вандали влаштували пожежу, яка згоріла вона.

Дуб Конституції горів довго вночі, щоб усі бачили;

Колись він стояв поряд, коли люди вболівали за землю свободи.

Понад триста років це дерево простягало свої гілки до неба;

Мало хто дбав у долині внизу, коли полум’я піднімалося гаряче й високо.

Але тепер, якщо ви піднімаєтесь на той найвищий пагорб, подивіться серед сосен;

Ви знайдете ще один старовинний дуб, який весь цей час ховався.

З таким широким стовбуром і міцними гілками, його можна знайти всім;

Він живе сьогодні, як давно, коли була підписана конституція.

Над містом він стоїть, щоб усі бачили;

Цей стародавній дуб все ще зберігає надію на землю волі.

Цей стародавній дуб все ще зберігає надію на землю волі.