Final - Wilsen

«This night is cold,» he said

As he turned from the dark and moved towards the amber light that glowed ahead

«I'll come along,» she spoke

Her eyes remaining on the snow that collected softly in her palm

And with that, she watched her imprint grow

As seven bright stars lined up all in a row

See, they were once like you

They climbed the valley walls to hear the mountain’s tales of unheard truths

But no one could have learned

That they’d be taken one by one by force, the greatness overgrown

They’re just a moment too soon

Or a second too late

They were nothing more than a moment too soon

«But what a fate,» she cried,

«Surely there is one who decides which way the wind turns in the morn»

«My darling girl,» he said,

«There is no reason and no rhyme for those we love and those we bid goodbye»

There is no reason and no rhyme

There is no reason, no

For those we love and those we must bid goodbye

There’s just a moment too soon

Or a second too late

The phantom of warmth and outline of sorts

Those moments too soon

Or a second too late

Oh, sing to me of loss

There’s just a moment too soon

Or a second too late

The phantom of warmth and outline of sorts

Those souls that I’ve lost

Those perfect ones

Oh, sing to me of loss

I wouldn’t dare try

See, I know not of life and even less of loss

So I wouldn’t dare try

«Ця ніч холодна, — сказав він

Коли він повернувся з темряви й рушив до бурштинового світла, яке світилося попереду

«Я піду», — сказала вона

Її очі залишаються на снігу, який м’яко збирався в її долоні

І з цим вона спостерігала, як росте її відбиток

Як сім яскравих зірок вишикувалися всі підряд

Бачиш, вони колись були такими, як ти

Вони піднялися на стіни долини, щоб почути гірські розповіді про нечувані істини

Але ніхто не міг навчитися

Щоб їх силою брали по одному, велич заросла

Вони просто на мить надто рано

Або на секунду запізно

Вони були не більше ніж мить надто рано

«Але яка доля», — кричала вона,

«Напевно, є той, хто вирішує, куди вітер повертатиме вранці»

«Моя люба дівчино», — сказав він,

«Немає ні причини, ні рими для тих, кого ми любимо, і тих, з ким прощаємося»

Немає причини й рими

Немає причин, ні

Для тих, кого ми любимо, і тих, з якими мусимо попрощатися

Просто настає момент занадто рано

Або на секунду запізно

Привид теплоти та свого роду обрисів

Ці моменти надто рано

Або на секунду запізно

О, співай мені про втрату

Просто настає момент занадто рано

Або на секунду запізно

Привид теплоти та свого роду обрисів

Ті душі, які я втратив

Ті ідеальні

О, співай мені про втрату

Я б не наважився спробувати

Бачите, я не знаю про життя, а ще менше про втрати

Тому я не наважився б спробувати