To Wander the Void - While Heaven Wept

A million miles from everything the emptiness is everywhere

The lone and level sands stretch as far as I can see

Nothing but the hollowed eyes of skulls and ancient bones despair

Remains of those who wandered this wasteland vast before me

Fatigue and famine render every step a tribulation

Beneath the blistering sun sabulous winds just a mockery

Lost within an infinity of dust and desolation

The vultures circling overhead await my lonely expiry

Maintaining this course to nowhere I have traveled so far

Far beyond the valley’s carnage and death’s silent repose

Compelled to journey onward by the calling of the morning star

Haunted by visions and voices, memories or madness providence only knows

I can’t remember when or how I’d first lost my way

Thirsting even a tear of solace knowing naught will ever come

Siren celestial have mercy on me allow my flesh into dust decay

And carry my soul far beyond this damned and forsaken kingdom

I fell to my knees as the last trace of strength slowly faded away

With stone in throat I knew I’d never reach the hallowed and promised land

I conceded my carcass a vulture’s feast, my soul eternal umbrae

Once a king, now nameless, forgotten, swallowed by the seas of sand

За мільйон миль від усього порожнеча скрізь

Одинокий рівний пісок простягається, наскільки я бачу

Нічого, окрім поглиблених очей черепів і стародавніх кісток, не впадає у відчай

Залишки тих, хто блукав цією безмежною пусткою переді мною

Втома і голод роблять кожен крок бідою

Під палючим сонцем лунаві вітри — просто насмішка

Загублений у безмежності пилу й спустошення

Стерв'ятники, що кружляють над головою, чекають мого самотнього кінця

Підтримуючи цей курс, у нікуди я поки що мандрував

Далеко за межами бійні долини і тихого спокою смерті

Вимушений мандрувати далі закликом ранкової зірки

Переслідуваний видіннями й голосами, спогадами чи божевіллям, про що знає лише провидіння

Я не пам’ятаю, коли чи як я вперше заблукав

Прагнете навіть сльози розради, знаючи, що нічого не прийде

Сирена небесна, змилуйся наді мною, дозволь моїй плоті зруйнуватися

І перенеси мою душу далеко за межі цього проклятого й покинутого королівства

Я впав на коліна, коли останній слід сили повільно зник

З каменем у горлі я знав, що ніколи не досягну освяченої й обітованої землі

Я віддав свою тушу бенкету грифа, моя душа вічна

Колись король, тепер безіменний, забутий, поглинутий морями піску