Девушка гор - Вячеслав Евтых

Шла по тропинке девушка стройная, как лоза

Кто б не была та девушка, это судьба моя

Солнце в глазах блестит, голос ручьем звенит

То ли Мадина, то ли Марина не говорит

Весь мир перед ней склоняется, шепчутся родники

Ветер шальной играется в струнках ее души

Я лишь на попути, мимо мне не пройти

Ах, почему же так, почему же не подойти

А над горами синими черный туман встает

Пусть нас с тобою ливнями, бурей холодной бьет,

Но отразит тебя, в сердце с другою я

Сердце джигитf крепче гранита, жарче огня

Ты не спеши любимая, лучше мне руку дай

Тотчас же тропка длинная выйдет дорогу вдаль

Выйдем мы на простор, счастье прольется с гор

Ох, как люблю я, не отпущу я девушку гор

Ішла стежкою дівчина струнка, як лоза

Хто б не була та дівчина, це доля моя

Сонце в очах блищить, голос струмком дзвенить

То лі Мадіна, то ли Марина не говорить

Весь світ перед нею схиляється, шепочуться джерела

Вітер шалений грається в струнках її душі

Я тільки на шляху, повз мене не пройти

Ах, чому ж так, чому не підійти

А над горами синіми чорний туман встає

Нехай нас з тобою зливами, бурею холодною б'є,

Але відобразить тебе, в серце з другою я

Серце джигіт міцніше граніту, спекотніше вогню

Ти не поспішай кохана, краще мені руку дай

Зараз же стежка довга вийде дорогу вдалину

Вийдемо ми на простір, щастя проллється з гір

Ох, як люблю я, не відпущу я дівчину гір