Спелая вишня - Владимир Харламов

Я стою над рекой и смотрю,

Как в проталинах ёжится снег,

Как рассвет поцелует зарю,

И от звёздочки тающий след.

Побегут по земле, побегут,

Запоздалой весною ручьи,

И о чём-то своём запоют,

Вслух весенние песни грачи.

Поплывут там вдали, поплывут,

В синем небе быстрей облака,

Позовут они нас, позовут,

К той любви, что в сердцах навека.

Я стою над рекой и смотрю,

Как туман греет крыши домов,

А любовь греет душу мою,

Укрывая от вьюг и ветров.

Поплывут там вдали, поплывут,

В синем небе быстрей облака,

Позовут они нас, позовут,

К той любви, что в сердцах на века.

Я иду по дороге домой,

Там, где раннее солнце встаёт,

К той единственной, милой, родной,

К той, что силы любить не даёт.

Спелой вишней окрасит сады,

В светлой дымке усталого дня,

Эти песни любви для тебя.

Эти песни любви для тебя…

Я стою над річкою і дивлюся,

Як у проталінах їсть сніг,

Як світанок поцілує зорю,

І від зірочки тане слід.

Втечуть по землі, втечуть,

Запізнілої весною струмки,

І про щось своє заспівають,

Вголос весняні пісні граки.

Попливуть там вдалині, попливуть,

У синьому небі швидше хмари,

Покличуть вони нас, покличуть,

До того кохання, що в серцях навіки.

Я стою над річкою і дивлюся,

Як туман гріє дахи будинків,

А любов гріє душу мою,

Вкриваючи від завірюх і вітрів.

Попливуть там вдалині, попливуть,

У синьому небі швидше хмари,

Покличуть вони нас, покличуть,

До того кохання, що в серцях на віки.

Я іду дорогою додому,

Там, де раннє сонце встає,

До тієї єдиної, милої, рідної,

До тієї, що сили любити не дає.

Стиглою вишнею пофарбує сади,

У світлому серпанку втомленого дня,

Ці пісні кохання для тебе.

Ці пісні кохання для тебе…