Le Roi Renaud - Le Poème Harmonique, Vincent Dumestre

Le roi Renaud de guerre vint

Tenant ses tripes dans ses mains.

Sa mère était sur le créneau

Qui vit venir son fils Renaud.

— Renaud, Renaud, réjouis-toi !

Ta femme est accouché d’un roi !

— Ni de ma femme ni de mon fils

Je ne saurais me réjouir.

Allez ma mère, partez devant,

Faites-moi faire un beau lit blanc.

Guère de temps n’y resterai:

A la minuit trépasserai.

Mais faites-le moi faire ici-bas

Que l’accouchée n’l’entende pas.

Et quand ce vint sur la minuit,

Le roi Renaud rendit l’esprit.

Il ne fut pas le matin jour

Que les valets pleuraient tous.

Il ne fut temps de déjeuner

Que les servantes ont pleuré.

— Mais dites-moi, mère, m’amie,

Que pleurent nos valets ici?

— Ma fille, en baignant nos chevaux

Ont laissé noyer le plus beau.

— Mais pourquoi, mère m’amie,

Pour un cheval pleurer ainsi?

Quand Renaud reviendra,

Plus beau cheval ramènera.

Et dites-moi, mère m’amie,

Que pleurent nos servantes ici?

— Ma fille, en lavant nos linceuls

Ont laissé aller le plus neuf.

Mais pourquoi, mère m’amie,

Pour un linceul pleurer ainsi?

Quand Renaud reviendra,

Plus beau linceul on brodera.

Mais, dites-moi, mère m’amie,

Que chantent les prêtres ici?

— Ma fille c’est la procession

Qui fait le tour de la maison.

Or, quand ce fut pour relever,

A la messe elle voulut aller,

Et quand arriva le midi,

Elle voulut mettre ses habits.

— Mais dites-moi, mère m’amie,

Quel habit prendrai-je aujourd’hui?

— Prenez le vert, prenez le gris,

Prenez le noir pour mieux choisir.

— Mais dites-moi, mère m’amie,

Qu’est-ce que ce noir-là signifie?

— Femme qui relève d’enfant,

Le noir lui est bien plus séant.

Quand elle fut dans l'église entrée,

Un cierge on lui a présenté.

Aperçut en s’agenouillant

La terre fraîche sous son banc.

— Mais dites-moi, mère m’amie,

Pourquoi la terre est rafraîchie?

— Ma fille, ne puis plus vous le cacher,

Renaud est mort et enterré.

— Renaud, Renaud, mon réconfort,

Te voilà donc au rang des morts !

Divin Renaud, mon réconfort,

Te voilà donc au rang des morts !

Puisque le roi Renaud est mort,

Voici les clefs de mon trésor.

Prenez mes bagues et mes joyaux,

Prenez bien soin du fils Renaud.

Terre, ouvre-toi, terre fends-toi,

Que j’aille avec Renaud, mon roi !

Terre s’ouvrit, terre se fendit,

Et ci fut la belle engloutie

Прийшов король війни Рено

Тримаючи кишки в руках.

Його мати була на роботі

Хто бачив, що йде його син Рено.

«Рено, Рено, радуйся!

Твоя дружина народила царя!

«Ні моя дружина, ні мій син».

Я не можу радіти.

Давай, моя мама, давай,

Зроби мені гарне біле ліжко.

Я там довго не затримаюсь:

Опівночі я піду.

Але змусьте мене зробити це тут

Нехай мати її не чує.

І коли настала північ,

Король Рено відмовився від духу.

Це був не ранковий день

Щоб слуги всі плакали.

Не був час обідати

Щоб слуги плакали.

«Але скажи мені, мамо, друже,

Про що тут сумують наші слуги?

«Моя донька, купає наших коней

Дали потонути найкрасивішому.

«Але чому, мамо, подруга,

Щоб кінь так плакав?

Коли Рено повернеться,

Найкрасивішого коня поверне.

І скажи мені, мама подруга,

Що оплакують наші слуги?

«Донечко, переми наші савани

Покинули новітнє.

Але чому, мамо, подруга,

Щоб саван так плакав?

Коли Рено повернеться,

Ще красивіший саван будемо вишити.

Але скажи мені, мама моя подруга,

Що тут співають священики?

«Моя донька – процесія

Хто ходить по хаті.

Тепер, коли треба було підняти,

На месу вона хотіла піти,

А коли настав полудень,

Вона хотіла надіти свій одяг.

«Але скажи мені, мамо подруго,

Що я сьогодні одягну?

— Візьми зелений, візьми сірий,

Для кращого вибору візьміть чорний.

«Але скажи мені, мамо подруго,

Що означає цей чорний?

«Жінка виховує дитину,

Чорний йому стає набагато більше.

Коли вона була біля входу в церкву,

Йому подарували свічку.

Бачив стоячи на колінах

Прохолодна земля під його лавою.

«Але скажи мені, мамо подруго,

Чому оновилася земля?

«Моя дочко, я більше не можу цього приховувати від тебе,

Рено мертвий і похований.

«Рено, Рено, моя втіха,

Тож ось ти в лавах загиблих!

Божественний Рено, моя втіха,

Тож ось ти в лавах загиблих!

Оскільки король Рено помер,

Ось ключі від мого скарбу.

Візьми мої персні та мої коштовності,

Бережіть сина Рено.

Земля, відкрийся, земля розкололася,

Відпусти мене з Рено, мій королю!

Земля розкрилася, земля розкололася,

А ось і затонула красуня