Дочь степей - Вилы

Как по небу ходят табунами облака,

Их табунщики — степные вольные ветра.

Гонят долгогривых быстроногих скакунов,

Что ночами сыпят искрами из-под подков.

Там где травы цвета неба стелятся у ног,

И сверкает чистым золотом речной поток,

Там родные степи покидали навсегда

Те, кого к закату плетью погнала судьба.

Там в глазах пылают угли, да все горячей,

Непокорной и упрямой дочери степей.

Щурится на небо, будто видит в вышине

То, что коршун чертит крыльями по синеве.

Тот, кого ждала ночами сидя у костра,

Для кого свою тугую косу расплела,

Он дороги к твоему пологу не нашел,

С братьями твоими в верхнюю степь ушел.

Не привыкла спину гнуть да под чужую плеть,

Стать бы птицей, из полона злого улететь.

Только коршун кружит над твоею головой,

Станет росчерк крыльев черных твоей судьбой.

Як по небу ходять табунами хмари,

Їхні табунники — степові вільні вітри.

Гонять довгогривих швидконогих скакунів,

Що ночами сиплять іскрами з-під підків.

Там, де трави кольору неба стелиться у ніг,

І сяє чистим золотом річковий потік,

Там рідні степи залишали назавжди

Ті, кого до заходу батогом погнала доля.

Там в очах палають вугілля, так все гарячіше,

Непокірної і впертої дочки степів.

Мружиться на небо, ніби бачить у висоті

Те, що шуліка креслить крилами по синю.

Той, на кого чекала ночами сидячи біля вогнища,

Для кого свою тугу косу розплела,

Він дороги до твоєї пологи не знайшов,

З братами твоїми у верхній степ пішов.

Не звикла спину гнути та під чужий батіг,

Стати би птахом, з полона злого полетіти.

Тільки шуліка кружляє над твоєю головою,

Стане розчерк крил чорних твоєю долею.