Poison - Venus

Do you think it’s poison?

I believe it’s a cure

Is it a common point between me and you?

Are we defending our idiosyncrazy?

Are we maybe thinking we still wanna get crazier?

Would it be because, we’re in a wrong direction?

Could it be a cause for our too many questions?

Is it a shame not to know what we can win and lose?

Are we to be blamed for this and for the whole world, too?

Should we reject life, in perfect empathy?

Or give everyone time and make it sweeter?

Well it seems like addiction to the human weakness

It’s like a self-restriction to what could be called happiness

And we still need more time to understand ourselves

We are like we are, there’s nothing else we meant,

One day we shall have learnt, how we have to like ourselves

And we’ll share everything, and we’ll share everything else

We know we need more time, to understand ourselves

We are like we are, there’s nothing else we meant

One day we shall have learnt, how we have to love the best

And we’ll give everything, and we’ll give all the rest

Can you think of a reason, I believe it’s too pure

Too much imagination makes you feel insecured

Our backbones are bending, drawing up to the ground

Our deepest feelings like joining lips of a wound

Do we run along life, ruining it sometimes?

Do we surf on our worse lies, trying to make them die?

Preserving our aloofness, pretending not to guess

It’s a matter of decision, not a question of illusion

And we know we need more time to understand ourselves

We are like we are, there’s nothing else we meant

One day we shall have learnt how we have like ourselves

And we’ll share everything and we’ll share everything else

Do you think it’s poison?

I believe it’s a cure

Is it a common point, between me and you?

Are we defending, our idiosyncrazy?

Are we maybe thinking we still wanna get crazier?

Would it be because, we’re in a wrong direction?

Could it be a cause for, our too many questions?

Is it a shame not to know, what we can win and lose?

Are we to be blamed for this, and for the whole world, too?

Should we reject life, in perfect empathy?

Or give everyone time and make it sweeter?

Well it seems like addiction, to the human weakness

It’s like a self-restriction, to what could be called happiness

And we still need more time, to understand ourselves

We are like we are, there’s nothing else we meant

One day we shall have learnt, how we have to like ourselves

And we’ll share everything, and we’ll share everything else

Ви думаєте, що це отрута?

Я вважаю, що це ліки

Чи це спільне між мною і вами?

Чи захищаємо ми свою ідіосинкразію?

Ми, можливо, думаємо, що все ще хочемо стати божевільнішими?

Чи може це бути тому що ми в неправильному напрямку?

Чи може це бути причиною для багатьох запитань?

Чи соромно не знати, що ми можемо виграти і програти?

Невже ми звинувачуємо в цьому і весь світ?

Чи маємо ми відкидати життя, досконало співпереживаючи?

Або дати всім час і зробити його солодшим?

Здається, це залежність від людської слабкості

Це як самообмеження того, що можна називати щастям

І нам все ще потрібно більше часу, щоб зрозуміти себе

Ми такі, як є, ми нічого іншого не мали на увазі,

Одного дня ми дізнаємося, як маємо любити себе

І ми поділимося всім, і ми поділимося всім іншим

Ми знаємо, що нам потрібно більше часу, щоб зрозуміти себе

Ми такі, як ми є, ми нічого іншого не мали на увазі

Одного дня ми навчимося, як маємо любити найкраще

І все віддамо, і все інше віддамо

Чи можете ви придумати причину, я вважаю, що це занадто чисто

Занадто багато уяви змушує вас почувати себе невпевнено

Наші хребти згинаються, підтягуються до землі

Наші найглибші почуття, як з’єднання губ рани

Чи ми біжимо по життю, часом руйнуючи його?

Чи ми нашукуємо нашої найгіршої брехні, намагаючись змусити її померти?

Зберігаючи свою відстороненість, робимо вигляд, що не вгадуємо

Це справа рішення, а не питання ілюзії

І ми знаємо, що нам потрібно більше часу, щоб зрозуміти себе

Ми такі, як ми є, ми нічого іншого не мали на увазі

Одного дня ми дізнаємося, як ми подобні собі

І ми поділимося всім, і ми поділимося всім іншим

Ви думаєте, що це отрута?

Я вважаю, що це ліки

Чи це спільне між мною і вами?

Ми захищаємось, наша ідіосинкразія?

Ми, можливо, думаємо, що все ще хочемо стати божевільнішими?

Чи може це бути тому що ми в неправильному напрямку?

Чи може це бути причиною забагато запитань?

Хіба соромно не знати, що ми можемо виграти, а що втратити?

Чи винні в цьому ми, та й увесь світ?

Чи маємо ми відкидати життя, досконало співпереживаючи?

Або дати всім час і зробити його солодшим?

Ну, це здається залежністю від людської слабкості

Це як самообмеження, що можна називати щастям

І нам все ще потрібно більше часу, щоб зрозуміти себе

Ми такі, як ми є, ми нічого іншого не мали на увазі

Одного дня ми дізнаємося, як маємо любити себе

І ми поділимося всім, і ми поділимося всім іншим