Alcestis on the Poetry Circuit - Vanessa Daou

The best slave

Does not need to be beaten

She beats herself

Not with a leather whip

Or with stick or twigs

Not with a blackjack

Or a billyclub

But with the fine whip

Of her own tongue

& the subtle beating

Of her mind

Against her mind

For who can hate her half so well

As she hates herself?

& who can match the finesse

Of her self-abuse?

Years of training

Are required for this

Twenty years

Of subtle self-indulgence

Self-denial;

Until the subject

Thinks herself a queen

& yet a beggar —

Both at the same time

She must doubt herself

In everything but love

She must choose passionately

& badly

She must feel lost as a dog

Without her master

She must refer all moral questions

To her mirror

She must fall in love with a cossack

Or a poet

She must never go out of the house

Unless veiled in paint

She must wear tight shoes

So she always remembers her bondage

She must never forget

She is rooted in the ground

Though she is quick to learn

& admittedly clever

Her natural doubt of herself

Should make her so weak

That she dabbles brilliantly

In half a dozen talents

& thus embellishes

But does not change

Our life

If she’s an artist

& comes close to genius

The very fact of her gift

Should cause her such pain

That she will take her own life

Rather than best us

& after she dies, we will cry

& make her a saint

Найкращий раб

Не потрібно бити

Вона б'є себе

Не за допомогою шкіряного батога

Або за допомогою палиці чи гілочок

Не з блекджеком

Або білліклуб

Але з тонким батогом

Її власного язика

& тонке побиття

Її розуму

Проти її розуму

Бо хто може так ненавидіти її половину

Як вона ненавидить себе?

і хто може зрівнятися з вишуканістю

Про її самозловживання?

Роки навчання

Для цього потрібні

Двадцять років

Витонченого самопотурання

Самозречення;

До предмета

Вважає себе королевою

і все ж жебрак —

Обидва одночасно

Вона повинна сумніватися в собі

У всьому, крім любові

Вона повинна вибирати пристрасно

& погано

Вона, мабуть, почувається втраченою, як собака

Без свого господаря

Вона повинна розглянути всі моральні питання

До її дзеркала

Вона мусить закохатися в козака

Або поет

Вона ніколи не повинна виходити з дому

Якщо не завуальовано фарбою

Вона повинна носити тісне взуття

Тож вона завжди пам’ятає про свою неволю

Вона ніколи не повинна забувати

Вона вкорінена в землі

Хоча вона швидко навчається

і, визнати, розумний

Її природний сумнів у собі

Має зробити її такою слабкою

Що вона блискуче вміє балакати

У півдюжині талантів

і таким чином прикрашає

Але не змінюється

Наше життя

Якщо вона художниця

і наближається до генія

Сам факт її подарунка

Повинно заподіяти їй такий біль

Що вона покінчить з життям

Замість краще нас

і коли вона помре, ми заплачемо

і зробити її святою