Омут -

Она все чаще замечает, мол не гоже так.

Не год же дай мы, два вместе прожито,

И что же так, и не одной песни обо мне с ней.

Ну такой, чтоб как положено.

Не о проблемах и ссорах, пусть есть они,

Хоть одну о том, почему мы вместе,

О том, что если друг без друга, то с болью,

О том, что называют любовью.

Ведь как ни крути,

Нам обоим необходима эта стрела в груди.

Необходимо найти,

Кому сказать «пойдем, нам по пути».

И распорядиться годами с толком,

Я поделюсь с тобой будущем,

Одному то куда мне столько.

Не откажись бесчеловечно,

Мне без тебя неделя вечность.

Припев:

Я снова встречаю рассвет и я снова с ней.

«Не скучай, обещаю, я буду во сне.»

Отсюда нет дороги назад,

Честь несу тонувшим в её глазах.

Но прошу небеса, меня не спасать,

В этот омут я прыгал сам."

Отсюда нет дороги назад,

Честь несу тонувшим в её глазах.

Но прошу небеса, меня не спасать,

В этот омут я прыгал сам.

Пусть вчера наружу когти,

От любви до ненависти не далеко идти.

Бывает ходим.

Дали копоти, но таем вроде,

Ты именно та и никто теперь мне так не подходит.

И пусть дождь за окном хлещет,

Капли по стеклу, по полу вещи.

Если это сон, то пусть будет вещим.

Капли по стеклу, смотрим следующий.

В котором пекло среди зимы.

Прожженные простыни, просто мы остро зависимы,

От нами созданного где-то вне Земли

Острова любви, куда вход строго двоим.

Душам родственным, напои меня

Досыта блеском глаз твоих.

И волос ароматами, я воском растаю.

Мир это просто оставим.

Блики полоски расставит.

Утро поверх серых зданий.

Мы к Морфею за снами

Снова без опозданий.

Припев:

Я снова встречаю рассвет и я снова с ней.

«Не скучай, обещаю, я буду во сне.»

Отсюда нет дороги назад,

Честь несу тонувшим в её глазах.

Но прошу небеса, меня не спасать,

В этот омут я прыгал сам."

Отсюда нет дороги назад,

Честь несу тонувшим в её глазах.

Но прошу небеса, меня не спасать,

В этот омут я прыгал сам.

Вона все частіше помічає, мовляв, негоже так.

Не рік ж дай ми, два разом прожито,

І що так, і не однієї пісні про мене з нею.

Ну такий, щоб як належить.

Не про проблеми і сварки, нехай є вони,

Хоч одну про те, чому ми разом,

Про те, що якщо один без одного, то з болю,

Про те, що називають любов'ю.

Адже як не крути,

Нам обом потрібна ця стріла в грудях.

Необхідно знайти,

Кому сказати «ходімо, нам по шляху».

І розпорядитися роками з толком,

Я поділюсь з тобою майбутньому,

Одному то куди мені стільки.

Не відмовся нелюдно,

Мені без тебе тиждень вічність.

Приспів:

Я знову зустрічаю світанок і я знову з нею.

«Не нудь, обіцяю, я буду усні.»

Звідси немає дороги назад,

Честь несу потонулим в її очах.

Але прошу небеса, мене не рятувати,

У цей вир я стрибав сам.

Звідси немає дороги назад,

Честь несу потонулим в її очах.

Але прошу небеса, мене не рятувати,

У цей вир я стрибав сам.

Нехай учора назовні пазурі,

Від любові до ненависті недалеко йти.

Буває ходимо.

Дали кіптяви, але таємо начебто,

Ти саме та і ніхто тепер мені так не підходить.

І хай дощ за вікном хльосе,

Краплі по скла, по підлозі речі.

Якщо це сон, то нехай буде віщим.

Краплі по скла, дивимося наступний.

В якому пекло серед зими.

Пропалені простирадла, просто ми гостро залежні,

Від нами створеного десь поза Землею

Острови кохання, куди вхід строго двом.

Душам спорідненим, напої мене

Досить блиском очей твоїх.

І волоса ароматами, я воском розтаю.

Світ просто залишимо.

Блики смужки розставить.

Ранок поверх сірих будівель.

Ми до Морфею за снами

Знову без запізнень.

Приспів:

Я знову зустрічаю світанок і я знову з нею.

«Не нудь, обіцяю, я буду усні.»

Звідси немає дороги назад,

Честь несу потонулим в її очах.

Але прошу небеса, мене не рятувати,

У цей вир я стрибав сам.

Звідси немає дороги назад,

Честь несу потонулим в її очах.

Але прошу небеса, мене не рятувати,

У цей вир я стрибав сам.