No Woman No Cry - Urban Love, Moana, Astrud C

I remember when we used to sit

In the government yard in Trenchtown,

Oba — obaserving the 'ypocrites

As they would mingle with the good people we meet.

Good friends we have, oh, good friends we’ve lost

Along the way.

In this great future, you can’t forget your past;

So dry your tears, I say.

No, woman, no cry;

No, woman, no cry.

'Ere, little darlin', don’t shed no tears:

No, woman, no cry.

Said — said — said: I remember when-a we used to sit

In the government yard in Trenchtown.

And then Georgie would make the fire lights,

As it was logwood burnin' through the nights.

Then we would cook cornmeal porridge,

Of which I’ll share with you;

My feet is my only carriage,

So I’ve got to push on through.

But while I’m gone, I mean:

Everything’s gonna be all right!

Everything’s gonna be all right!

Everything’s gonna be all right!

Everything’s gonna be all right!

I said, everything’s gonna be all right-a!

Everything’s gonna be all right!

Everything’s gonna be all right, now!

Everything’s gonna be all right!

So, woman, no cry;

No — no, woman — woman, no cry.

Woman, little sister, don’t shed no tears;

No, woman, no cry.

I remember when we used to sit

In the government yard in Trenchtown.

And then Georgie would make the fire lights,

As it was logwood burnin' through the nights.

Then we would cook cornmeal porridge,

Of which I’ll share with you;

My feet is my only carriage,

So I’ve got to push on through.

But while I’m gone:

No, woman, no cry;

No, woman, no cry.

Woman, little darlin', say don’t shed no tears;

No, woman, no cry.

Eh!

(Little darlin', don’t shed no tears!

No, woman, no cry.

Little sister, don’t shed no tears!

No, woman, no cry.)

Я пригадую, коли ми си сиділи

У державному дворі Тренчтауна,

Оба — спостереження за «лицемірами».

Так як вони змішуються з хорошими людьми, яких ми зустрічаємо.

У нас є хороші друзі, о, хороші друзі, яких ми втратили

По дорозі.

У цьому великому майбутньому ви не можете забути своє минуле;

Тож висушіть свої сльози, я кажу.

Ні, жінко, не плач;

Ні, жінко, не плач.

«Ось, люба, не лей сліз:

Ні, жінко, не плач.

Сказав — сказав — сказав: я  пам’ятаю, коли ми си сиділи

У державному дворі Тренчтауна.

І тоді Джорджі запалила вогонь,

Як це ночі палали дрова.

Потім ми зварили б кукурудзяну кашу,

з яких я поділюся з вами;

Мої ноги — мій єдиний візок,

Тож я повинен протягнути до кінця.

Але поки мене немає, я маю на увазі:

Все буде добре!

Все буде добре!

Все буде добре!

Все буде добре!

Я сказав, усе буде все добре!

Все буде добре!

Все буде добре, зараз!

Все буде добре!

Отже, жінко, не плач;

Ні — ні, жінка — жінка, не плач.

Жінко, сестричко, не лей сліз;

Ні, жінко, не плач.

Я пригадую, коли ми си сиділи

У державному дворі Тренчтауна.

І тоді Джорджі запалила вогонь,

Як це ночі палали дрова.

Потім ми зварили б кукурудзяну кашу,

з яких я поділюся з вами;

Мої ноги — мій єдиний візок,

Тож я повинен протягнути до кінця.

Але поки мене немає:

Ні, жінко, не плач;

Ні, жінко, не плач.

Жінко, кохана, скажи, не лий сліз;

Ні, жінко, не плач.

Ех!

(Любочок, не лей сліз!

Ні, жінко, не плач.

Сестричко, не лей сліз!

Ні, жінко, не плач.)