Friendly Fire - Trial By Fire

March in place, so what’s the purpose?

Living labels, living lies

Walking billboards, no one’s rebels true disservice, true decline social

circles, separate failures common threads are giving way falling into vicious

cycles.

Worthless patterns we were meant to break, instead, we sap the soul out of the

sound a chorus of boredom remains EMPTY!

Comforts callous built this cage

numbed by the blueprints decay

in this dead religion, are we our own thought police?

Building our own guillotines, causalities of civil wars we have waged in this

womb have we had to much room to breath.

Delusions so myopic proudly sewn onto

our sleeves until we save our purpose from the jaws of history we’ll never

rediscover why we sing, why we dance, and why we scream.

To revive our lives, organize, salvage power from the ties that bind our

shallow existence to struggles we’ve left behind to reemerge redefined.

Fuck the Structure, glasshouse shatters molds remain standards we’ve lived to

defeat, creeping in becoming repeating refrains in this womb, until we decide,

we’re all fighting on the same side.

Марш на місці, тож яка мета?

Живі ярлики, жива брехня

Ходячі рекламні щити, нічиї бунтарі, справжня ведмежа послуга, справжній занепад соціального

кола, окремі невдачі спільні нитки поступаються місцем, потрапляючи в порочне

циклів.

Даремні шаблони, які ми повинні були зламати, натомість ми витягуємо душу з

звук хор нудьги залишається ПУСТИМ!

Втішає черстві побудована ця клітка

заціпеніли розпадом креслень

у цій мертвій релігії ми наша власна поліція думок?

Будуючи наші власні гільйотини, причини громадянських війн, які ми вели в цьому

у лоні у нас було багато місця для дихання.

Омани, такі короткозорі, які гордо пришиті

наші рукави, поки ми не врятуємо нашу мету від пащі історії, ми ніколи не зможемо

знову відкрити для себе, чому ми співаємо, чому ми танцюємо і чому ми кричимо.

Щоб відродити наше життя, організувати, врятувати силу від зв’язків, які пов’язують нас

поверхневе існування до боротьби, яку ми залишили позаду, щоб знову виникнути.

До біса структуру, теплиця руйнує цвіль, але стандарти, за якими ми жили, залишаються

поразка, підкрадаючись, стаючи повторюваними рефренами в цій утробі, поки ми не вирішимо,

ми всі воюємо на одному боці.