Bunbury, 03/09/2014 - Treehouses

Teary eyes stare blankly

Searching for lost memories, a past forgotten and neglected

The achievements of old pale into insignificance

Maybe he’ll get better

Tearful goodbyes become routine, standardizing a list of facts to remember

One, my name is Thomas

Two, I have two daughters

Three, one is married

Four, my doctor’s name is Alfred, he is nice

The list begins to grow, bordering on inefficiency as it does

Why do we fight so hard to maintain a life that is no longer about living,

but instead simply about staying alive, almost for the sake of it

My mind aches with contemplation

On top of the struggling memories blurring a past I wish I could remember

But only so I could, once again, choose to forget it

I get flashes

Feelings more than memories

A smell, a touch

My wife

Was she?

She is dead

The more I fight the pain, the more it hurts

Any motivation to remember left the day I forgot what I was living for

Surely I had a plan

It all must have been leading to something

These days I see nothing but young faces full of a naive hope

Aspiration I crave and could never imagine

They’re looking at life from the other side

Yet to be torn limb from limb by endless challenges and lost causes

Glassy eyes watch the forgotten for another day

I don’t remember

Заплакані очі дивляться тупо

Пошуки втрачених спогадів, минулого, забутого та забутого

Досягнення давнього минулого стають незначними

Може, йому стане краще

Прощання зі слізьми стають звичними, стандартизуючи список фактів, які слід пам’ятати

По-перше, мене звуть Томас

Два, у мене дві дочки

Троє, один одружений

По-четверте, мого лікаря звати Альфред, він хороший

Список починає збільшуватися, що межує з неефективністю

Чому ми так боремося за підтримання життя, яке більше не для життя,

а замість цього просто про те, щоб залишитися в живих, майже заради цего

Мій розум болить від споглядання

Крім важких спогадів, які стирають минуле, я хотів би пам’ятати

Але лише для того, щоб я міг знову забути це

У мене спалахи

Почуття більше ніж спогади

Запах, дотик

Моя дружина

Вона була?

Вона мертва

Чим більше я борюся з болем, тим більше він болить

Будь-яка мотивація пам’ятати зникла в той день, коли я забув, заради чого я жив

Звичайно, у мене був план

Усе це, мабуть, до чогось призвело

У ці дні я бачу лише молоді обличчя, сповнені наївної надії

Прагнення, якого я жадав, і ніколи не міг уявити

Вони дивляться на життя з іншого боку

І все ж бути роздираним нескінченними викликами та програними справами

Скляні очі спостерігають за забутим ще один день

Я не пам’ятаю