Someday - Trans-Siberian Orchestra

He won the war, in a foreign land

That was no hero, that was my old man

And he came back home, where he met his wife

And he raised his kids, while he made a life

Now he never preached, though he always knew

And we watched him close, just to pick up clues

And sometimes late, in the dead of night

I can see him there, in the pale moon light

I am trying

And I don’t know how

And I don’t know when

But I’ll have to tell him someday

And as for this woman, my father wed

We knew we were loved, with the words unsaid

And when we were young she taught us all to read

And then one by one, she would watch us leave

Never saw her cry, for she hid her tears

As one by one, we would disappear

But of course we’d write, and of course we’d call

Just to hear her voice, whenever we would fall

I am trying

And I don’t know how

And I don’t know when

But I’ll have to tell her someday

So I wrote these words, and I hope they last

For the years have come, and the years have past

Think of all they gave, think of all the debt

But can’t find a way, to repay them yet

For the days still come, and the debt still mount

And do words unsaid, ever really count

But sometimes still, in the dead of night

I can see them there, in the pale moon light

I am trying

And I don’t know how

And I don’t know when

But I’ll have to tell them someday

Він виграв війну на чужій землі

Це був не герой, це був мій старий

І він повернувся додому, де познайомився зі своєю дружиною

І він виховував своїх дітей, водночас заробляв життя

Тепер він ніколи не проповідував, хоча завжди знав

І ми спостерігали за ним уважно, щоб підібрати підказки

А іноді й пізно, в глибоку ніч

Я бачу його там, у блідому місячному світлі

Я намагаюся

І я не знаю як

І я не знаю коли

Але колись мені доведеться сказати йому

А що стосується цієї жінки, то мій батько одружився

Ми знали, що нас люблять, не сказані слова

А коли ми були молодими, вона навчила нас усіх читати

А потім один за одним вона спостерігала, як ми йдемо

Ніколи не бачив, щоб вона плакала, бо вона приховувала свої сльози

Як один за одним, ми зникали б

Але, звісно, ​​ми писали б і, звісно, ​​дзвонили

Просто щоб почути її голос, коли ми впадемо

Я намагаюся

І я не знаю як

І я не знаю коли

Але колись мені доведеться сказати їй

Тому я написав ці слова, і я сподіваюся, що вони триватимуть

Бо роки прийшли, а роки минули

Подумайте про все, що вони дали, подумайте про всі борги

Але поки не можу знайти способу погасити їх

Бо дні ще настають, а борги ще зростають

І чи не сказані слова завжди мають значення

Але іноді все-таки в глибоку ніч

Я бачу їх там, у блідому місячному світлі

Я намагаюся

І я не знаю як

І я не знаю коли

Але колись мені доведеться розповісти їм