Silver Ships Of Andilar - Townes Van Zandt

Of those that sailed the silver ships

From Andilar I am the last

The deeds that rang our youthful dreams

It seems shall go undone

North for the shores of Valinor

Our bows and crimson sails were made

Our captains were strong, our lances long

And our liege the holy king

The hills did turn from green to blue

And vanish as on the decks we watched

But every thought in that noble company

Was forward bound

To the lifeless plains of Valinor

Where reigns the dark and frozen one

And with tongues afire and glorious eyes

We pledged our mission be The clime from mild to bitter ran

The wind from fair to fierce did blow

Oath and prayer did turn to thoughts

Of homes left far behind

Longed every man for some glimpse of land

And the host that did await us there

But each new day brought only a sea

And sky of ice and gray

Thanks give no word can drag you through

Those endless weeks our ships did roll

Thanks give you cannot see those sails

And faces bleach and draw

Ice we drank and leather did chew

For the oceans are unwholesome there

The dead that slid into the seas

Did freeze before our eyes

Then a wind did fling the ships apart

Each one to go her separate way

The sky did howl, the hull did groan

For how long I do not know

And what men were left when the winds had ceased

Grew dull and low of countenance

For soldiers denied their battle plain

On comrades soon must turn

So one by one we died alone

Some by hunger, some by steel

Bodies froze where they did fall

Their souls unsanctified

Until only another and I were left

Then just before his flame did fail

We shone ourselves brothers-in-arms

To serve the holy king

Perhaps this shall reach Andilar

Although I know not how it can

For once again he’s hurled his wind

Upon the silver prow

But if it should my words are these

Arise young men fine ships to build

And set them north for Valinor

'Neath standards proud as fire

З тих, що плавали на срібних кораблях

З Анділара я останній

Вчинки, що дзвеніли нашими юнацькими мріями

Здається, це буде скасовано

На північ до берегів Валінор

Були зроблені наші луки і багряні вітрила

Наші капітани були сильні, наші списи довгі

І наш сеньйор святий король

Пагорби перетворилися із зелених на сині

І зникнути, як на палубах, які ми спостерігали

Але кожна думка в цій благородній компанії

Рушив вперед

До мертвих рівнин Валінор

Де панує темний і крижаний

І з палаючими язиками і славними очима

Ми пообіцяли, що нашою місією буде Клімат від м’якого до гіркого

Вітер був від попутного до лютого

Клятва і молитва таки перетворилися на думки

Домівок, які залишилися далеко позаду

Кожна людина прагнула хоч трохи побачити землю

І господар, який таки чекав нас там

Але кожен новий день приносив лише море

І небо з льоду та сірості

Дякую, жодне слово не затягне вас

Ті нескінченні тижні наші кораблі таки котилися

Дякую, ти не бачиш цих вітрил

І обличчя білить і малює

Ми пили лід і жували шкіру

Бо там океани нездорові

Мертві, що скотилися в моря

Завмерла на очах

Потім вітер справді розкидав кораблі на частини

Кожна йде своєю дорогою

Небо вило, корпус стогнав

Як довго я не знаю

І які люди залишилися, коли вщухли вітри

Став нудним і схудлим

Бо солдати відмовилися від своєї бойової рівнини

На товариші незабаром має повернутися

Тож один за ми померли наодинці

Хто голодом, хто сталлю

Тіла завмерли там, де впали

Їхні душі неосвячені

Поки не залишилися лише ще один і я

Тоді якраз перед тим, як його полум’я справді згасло

Ми світилися бойовими братами

Щоб служити святому королю

Можливо, це дійде до Анділара

Хоча я не знаю, як може

Бо знову він кинув свій вітер

На срібному носі

Але якщо так треба мої слова такі

Встаньте, юнаки, гарні кораблі, щоб будувати

І направити їх на північ до Валінору

«Стандарти Ніта, горді, як вогонь