The Boy - Tom Rosenthal

The boy sits in a field tall grass above his head, and he’s thinking of the

path that his ancestors did tread and as he’s dreaming of the future a mist

does descend, and he wonders if this is the beginning or this is the end

And out of the mist a tall creature does appear, his eyes wide and friendly,

his face full of years, he says «we're going on a journey in my hot air

balloon, and the time is now so we must get going soon».

They flew over the houses and the streets they use to know, over trains going

fast and people going slow, there were snow on the mountains and boats on the

sea, and there were lovers in the forest carving their names into a tree

The boys says «where are we going, where are we going to, I’m scared of the

future and I’m mildly scared of you, the creature looked down and said „don't

be scared of the unknown“, we’re going to a place in which I have grown

With a sudden gush of wind the balloon fell from the sky, and the boy shut his

eyes and hoped he wouldn’t die, the creature was calm, he had done this before

so he landed the hot air balloon and he opened the door

The boy walked out and he couldn’t believe his eyes, there was a flock of sheep

floating through the skies followed by a magic carpet on which their shepherd

did fly and the boy wondered what was going on.

So he walked through this land with the creature by his side, to his left was a

painter, painting the tides, and to his right a pack of wolves did cry to the

rise and fall of the moon.

They entered the forest and the trees they hung low, everything was dark and

nothing there did grow apart from a single yellow rose that the boy put in his

hair

Out of the forest, the snow it did fall, the creature held an umbrella high

above the boy then out the of snow appeared an empty platform, and they waited

patiently for a train

From far in the distance a train did arrive with a thousand polar bears

passengers inside, the creature said to the boy „are you ready for the ride“

and the boy said» yes I think I am"

So they sped through the hills and over mountains they did go, over old wooden

bridges withered from the cold, and the boy stared out of the window and smiled

at all he could see

They travelled through the desert to the setting sun, over streams and rivers

to where it all begun, and through the wind and the rain until the days were

done, they rode through the land

All of a sudden, the train it did stop, the creature said to the boy «this is

where we both get off», and all the polar bear climbed to the top of the train

to wave their goodbyes

At the waters edge, nothing more was said, the boy looked at the creature,

not a single tear was shed, and the creature laid his hand upon the boys head,

and gave him a wink of his eye

The creature turned around and walked slowly to the sea, to go to a place where

forever he would be, and with one great leap he leapt into sea and in the blink

of an eye he was gone.

The boy stood still, alone now on the shore, he stared into the distance and

hoped there would be more, and the yellow rose it fell to the floor and drifted

away on the wind.

Хлопчик сидить у високій траві в полі над головою і думає про те

шлях, яким ступили його предки, і як він мріє про майбутнє туман

спускається, і він замислюється, це початок чи це кінець

І з туману справді з’являється висока істота з широко розкритими та привітними очима,

його обличчя, повне років, говорить: «ми вирушаємо в подорож у моєму гарячому повітрі

повітряна куля, і час настав, тому ми повинні починати найближчим часом».

Вони літали над будинками та вулицями, які вони знають, над потягами

швидко, а люди їдуть повільно, на горах був сніг, а на човнах

море, а в лісі були коханці, які вирізали свої імена на дереві

Хлопці кажуть: «куди ми їдемо, куди ми їдемо, я боюся 

майбутнє, і я трохи боюся тебе, істота подивилася вниз і сказала: «Не

«боїтися невідомого», ми йдемо в місце, де я виріс

З раптовим поривом вітру повітряна куля впала з неба, і хлопчик закрив свою

очі і сподівався, що він не помре, істота було спокійне, він робив це раніше

тож він припустив повітряну кулю й відчинив двері

Хлопчик вийшов і не повірив своїм очам, там була отара овець

пливуть небесами, а за ними чарівний килим, на якому їхній пастух

летів, і хлопчику було цікаво, що відбувається.

Тож він пройшов цією країною разом із істотою, ліворуч від нього була

художник, малюючи припливи, а праворуч від нього зграя вовків кричала до

схід і спад місяця.

Увійшли в ліс і дерева низько повісили, все було темно і

там не росло нічого, окрім однієї жовтої троянди, яку хлопець поклав у свою

волосся

З лісу випав сніг, істота високо тримала парасольку

над хлопчиком потім із снігу з’явилася порожня платформа, і вони чекали

терпляче до поїзда

Здалеку прибув потяг із тисячею білих ведмедів

пасажирів всередині, істота сказала хлопчику: «Ти готовий до поїздки?»

і хлопець сказав: «Так, я думаю, що я»

Тож вони мчали через пагорби й через гори, які таки йшли, через старі дерев’яні

мости висохли від холоду, а хлопець дивився у вікно й усміхався

усе, що він міг бачити

Вони мандрували пустелею до заходу сонця, над струмками та річками

до звідки все почалося, і крізь вітер і дощ аж до днів

зробили, вони їхали по землі

І раптом, коли потяг зупинився, істота сказала хлопчикові: «Це

де ми обидва виходимо», і весь білий ведмідь піднявся на верх потяга

щоб помахати їм на прощання

На березі води більше нічого не було сказано, хлопець подивився на істоту,

жодна сльоза не пролита, і істота поклала руку на голову хлопців,

і підморгнув йому

Істота розвернулася і повільно пішла до моря, щоб піти до місця, де

він залишиться назавжди, і одним великим стрибком він стрибнув у море і миттєво

з ока, він зник.

Хлопець стояв на місці, тепер сам на березі, дивився в далечінь і

сподівався, що їх буде більше, і жовта троянда впала на підлогу й занесла

подалі від вітру.