Хам -

Так живёшь тихонечко, бережёшь эмоции —

Сам с собою в шахматы, и нервы не шалят.

Но вокруг не вакуум, но вокруг-то — социум,

Как выйдешь в этот социум — сразу нахамят.

Вот идёшь по улочке мимо палисадничка,

Радуешься солнышку, всех готов обнять.

Ну, толкнёшь прохожего — «Ой!

Извините, дядечка!»

А он как пасть разинет — и давай вонять!

Дескать, «ох и обнаглели, ну, творят чего хотят.

Ходють тут, очки надели, а под ноги не глядят.

Извиняйся перед тёщей, прётся прямо по людям,

Ты купи очки потолще…» — Здравствуй, милый, здравствуй, хам!

Как в зверинце все живут,

Вежливость утратили.

Не по-батюшке зовут —

Норовят по-матери.

Где-то сеют хлебушек, совершают подвиги.

Тонет Фёдор Конюхов, но продолжает плыть.

А мне что теперь, всю жизнь ходить, только глядя под ноги,

Чтобы хаму на мозоль вдруг не наступить?

Вот стоит он, как скала, он — венец творения,

Наливной, троллейбусный, натуральный хам.

На челе его простом признак вырождения

И печать пристрастия к жидкости «Агдам».

Граждане общаются

С чувством отвращения —

Это называется

Роскошью общения.

Хама может обуздать только сила грубая,

Скажем, пуля, но нельзя — с детства заучил:

Гуманизм, туда-сюда, человеколюбие,

Но человек бы восемь я бы лично замочил!

Нагрубят в троллейбусе, рявкнут в поликлинике,

Снизойдут презрительно в паспортном столе.

Возлюбите ближнего, грубияны, циники.

Вот я ж люблю вас, милые!

Ну где же пистолет?

«Гражданин, приём окончен!

Ну так что ж „Без десяти“?

Ну так мало ль кто что хочет?

Я вот домой хочу уйти!»

«Ой, ты права-то не качай мне»!

«Кто грубит?

Ах, я грублю?!

Мы Сорбонны не кончали,

Я и так тебя пошлю!»

До чего же довела

Наша жизнь дебильная.

Я ругаюсь не со зла —

Психика лабильная.

Возвратишься взвинченный,

Съешь солянки порцию,

Капнешь валерьяночки

В рюмку с коньяком.

Пропади он пропадом,

Этот самый социум!

Уж лучше — сам с собою в шахматы

За тройным замком!

Но попадётся мне тот хам —

Вырву гаду сердце я!

Мне отмщенье, аз воздам!

Эх, интеллигенция…

Так живеш тихенько, бережеш емоції —

Сам із собою в шахи, і нерви не не жарять.

Але навколо не вакуум, але навколо - соціум,

Як вийдеш у цей соціум — відразу нахамять.

От ідеш по вулочці повз палісадничка,

Радуєшся сонечку, всіх готовий обійняти.

Ну, штовхнеш перехожого — «Ой!

Вибачте, дядечко!

А він як пащу розіне — і давай смердіти!

Мовляв, «ох і обнаглели, ну, творять чого хочуть.

Ходють тут, окуляри одягли, а під ноги не дивляться.

Вибачайся перед тещею, преться прямо по людях,

Ти купи товщі окуляри ... » - Здрастуйте, милий, здравствуй, хам!

Як у звіринці всі живуть,

Ввічливість втратили.

Не по-батьку звуть —

Норують по-матері.

Десь сіють хліба, здійснюють подвиги.

Тоне Федір Конюхов, але продовжує плисти.

А мені що тепер, все життя ходити, тільки дивлячись під ноги,

Щоб хаму на мозоль раптом не наступити?

Ось стоїть він, як скеля, він — вінець творіння,

Наливний, тролейбусний, натуральний хам.

У його простому ознака виродження

І друк пристрасті до рідкості «Агдам».

Громадяни спілкуються

З почуттям огиди —

Це називається

Розкіш спілкування.

Хама може приборкати тільки груба сила,

Скажімо, куля, але неможна — з дитинства завчив:

Гуманізм, туди-сюди, людинолюбство,

Але чоловік би вісім я би особисто замочив!

Нагрублять у тролейбусі, гаркнуть у поліклініці,

Знизять зневажливо в паспортному столі.

Полюбіть ближнього, грубіяни, циніки.

Ось я ж люблю вас, любі!

Ну де ж пістолет?

«Громадянин, прийом закінчено!

Ну так що ж „Без десяти“?

Ну так мало хто що хоче?

Я ось додому хочу піти!»

«Ой, ти права не качай мені»!

Хто грубить?

Ах, я грублю?!

Ми Сорбонни не кінчали,

Я і так тебе пошлю!»

До чого же довела

Наше життя дебільна.

Я лаюся не зі зла —

Психіка лабільна.

Вернешся розвинений,

З'їж солянки порцію,

Капнеш валеріано

Чарку з коньяком.

Пропади він пропадом,

Цей соціум!

Вже краще — сам із собою в шахи

За потрійним замком!

Але потрапиться мені той хам —

Вирву гаду серце я!

Мені помста, я віддам!

Ех, інтелігенція…