Berkeley Pier - Tilt

I guess sometimes I’m lucky

When I go

For whole days at a time

Without thinking about you

And ask myself why

But then I find I’m traveling

Traveling down

To that same old piece of road

And wind up down by the water

Whatever happened to our walls on the pier?

I cry myself alone

All the way down to the end

I drink my bottle dry

And heave it across the bay

To the city

Smashin' outside your door

Oh now there goes the Romeo

Hand in hand

With his punk rock Juliet

They remind me of two people

That I’m trying my best to forget

I can hear their sweet nothings

On the wind

As I hurry to get by

Diverting my gaze

To the Oakland Bay Bridge

Whatever happened to our walls on the pier?

I cry myself alone

All the way down to the end

I drink my bottle dry

And heave it across the bay

To the city

Smashin' outside your door

(Could that be you honey, way over on that side?

Flashin' a signal to me, Down by Pier 39

'Cause if I only knew, I’d jump in that water

And swim right across, drowning in my relief)

Maybe I should be warning them

Should I say, «Don't do something that you’ll regret

Now you have no recollection

Of heartbreak you don’t have yet.»

I could give them an earful

But I know

They must find out on their own

And the thought of that

Is chilling me to the bone

Whatever happened to our walls on the pier?

I cry myself alone

All the way down to the end

I drink my bottle dry

And heave it across the bay

To the city

Smashin' outside your door

Мені іноді щастить

Коли я піду

Цілими днями за один раз

Не думаючи про тебе

І запитай себе, чому

Але потім я знаю, що подорожую

Подорож вниз

На той самий старий шматок дороги

І згорнути вниз біля води

Що сталося з нашими стінами на пірсі?

Я сама плачу сама

Аж до кінця

Я випиваю свою пляшку насухо

І перекиньте його через затоку

До міста

Розбиваємо за твої двері

О, тепер іде Ромео

Рука в руці

З його панк-роком Джульєтта

Вони нагадують мені двох людей

Що я намагаюся з усіх сил забути

Я чую їхні солодкі речі

На вітер

Як я поспішаю обійтися

Відводячи мій погляд

До мосту Окленд-Бей

Що сталося з нашими стінами на пірсі?

Я сама плачу сама

Аж до кінця

Я випиваю свою пляшку насухо

І перекиньте його через затоку

До міста

Розбиваємо за твої двері

(Це може бути ти, милий, з того боку?

Блимає мені сигнал, Вниз біля Пірса 39

Бо якби я тільки знав, я б стрибнув у цю воду

І пливу прямо впоперек, потонувши в моєму полегшенні)

Можливо, я повинен попередити їх

Чи варто сказати: «Не робіть того, про що пошкодуєте

Тепер у вас немає спогадів

Розбитого серця, якого у вас ще немає».

Я міг би їх почути

Але я знаю

Вони повинні дізнатися самостійно

І думка про це

Мене холодить до кісток

Що сталося з нашими стінами на пірсі?

Я сама плачу сама

Аж до кінця

Я випиваю свою пляшку насухо

І перекиньте його через затоку

До міста

Розбиваємо за твої двері