Detachment -

I fell off the deep end.

Pessimistic and prideful, I thought I had life figured out, but my perceptions

were shattered.

Call it what you want: I started to backslide in front of God and everyone.

I stopped praying for

months, as if that would solve the issue of constantly screwing up.

I took a detour into anxiety.

I couldn’t sleep as much with a load on my chest that God used to handle when

the

devil wasn’t such a threat.

I guess the byproduct of failing is the buildup of

stress.

Now it’s all my fault.

Oh Christ,

And Father God, don’t let

me leave your sight.

Don’t give up on me, please.

Don’t give up on me.

Oh Christ,

And Father God, I’m

terrified to die.

Don’t give up on me.

Please don’t give up on

me.

I discontinued my writing habits.

The verses were as weak as my faith.

Without a vision, the pages never filled to completion.

No matter how hard I strived

to create something beautiful,

the lines remained worthless.

They couldn’t find their purpose.

Was it the same with me, God?

Oh Christ,

And Father God, don’t let

me leave your sight.

Don’t give up on me.

Please, God.

Don’t give up on me.

Oh Christ,

And Father God, I’m

terrified to die.

Don’t give up on me.

Please don’t give up on

me.

Was it worth it, all this worry,

all this guilt?

In your so-called loving intentions, you left me hopeless, broken, and

confused.

I don’t understand, and will I ever?

Will I ever comprehend the

point of struggling like I am?

How can I believe all things are for my good like You say they are,

When You destroyed everything I held dear and left me to cope with it all?

Did I lose my faith along the way?

Was it ever there to lose in the first place?

Self-defeat…

Self-defeat…

Я впав із глибини.

Песимістичний і гордий, я думав, що життя зрозумів, але моє сприйняття

були розбиті.

Називайте це як хочете: я почав відступати перед Богом і всіма.

Я перестав молитися за

місяців, ніби це вирішило б проблему постійних лазень.

Я вийшов обхідним шляхом у тривогу.

Я не міг спати стільки з навантаженням на мої груди, з яким Бог справлявся, коли

в

диявол не був такою загрозою.

Я припускаю, що побічним продуктом збою є наростання

стрес.

Тепер у всьому винна я.

О Христос,

А отче Боже, не дай

я покину твій погляд.

Не відмовляйтеся від мене, будь ласка.

Не відмовляйтеся від мене.

О Христос,

І отче Боже, я

боюся померти.

Не відмовляйтеся від мене.

Будь ласка, не відмовляйтеся

мене.

Я відмовився від своїх писемних звичок.

Вірші були такими ж слабкими, як і моя віра.

Без бачення сторінки ніколи не заповнюються до кінця.

Як би я не старався

 створити щось прекрасне,

рядки залишилися нікчемними.

Вони не змогли знайти своє призначення.

Чи так було зі мною, Боже?

О Христос,

А отче Боже, не дай

я покину твій погляд.

Не відмовляйтеся від мене.

Будь ласка, Боже.

Не відмовляйтеся від мене.

О Христос,

І отче Боже, я

боюся померти.

Не відмовляйтеся від мене.

Будь ласка, не відмовляйтеся

мене.

Чи варто було, усі ці турботи,

вся ця вина?

У своїх так званих любовних намірах ви залишили мене безнадійною, зламаною та

розгублений.

Я не розумію, і чи буду коли?

Чи зрозумію я колись

боротися, як я?

Як я можу повірити, що все для мого блага, як ти говориш,

Коли Ти знищив усе, що мені дорого, і залишив мене впоратися з усім?

Я втратив віру по дорозі?

Чи було колись програвати?

Самопоразка…

Самопоразка…