Blodbad - The Unguided

Everlasting bloodshed

Between the clan and the intruders

My daggers, dubbed in the vital fluids of our rivals

Unquenchable hate

Like rabid vultures we’ll rupture their defenses

This valley, our home, has always belonged to us

My hope was enlivened by the mere vision of you

Your diabolic appearance and flaming shoulder guards

By the animus glow of your eyes, we assaulted the bunker

And assassinated everything alive

Since that fateful day

Our blades and minds have been in unison

We put the kill, the kill, in skill

I always thought that life it belonged

To those who are alive

But you proved me wrong

As we mapped out hell together

We are the heralds of death

In blood drenched leather

Aside from this humanoid form

Little humanity resided in this undead being

We are the spearheads of our kind

The hordes of war are ours to command

All of our foes will be drowned

In a lake of frozen tears

And their blood will paint the snow

For all coming years

I always thought that life it belonged

To those who are alive

But you proved me wrong

As we mapped out hell together

We are the heralds of death

In blood drenched leather

It’s slaughtering time

We will sharpen their fear

It’s slaughtering time

And we will never admit defeat

So, am I sowing seeds of darkness in your mind

Or am I just watering what’s already there?

(What's already there)

Вічне кровопролиття

Між кланом і зловмисниками

Мої кинджали, дубльовані в життєво важливих рідинах наших суперників

Невгасима ненависть

Як скажені грифи, ми розірвемо їхній захист

Ця долина, наш дім, завжди належав нам

Моя надія була оживлена самим баченням ви

Твій диявольський вигляд і палкі наплечники

За ворожим сяйвом твоїх очей ми напали на бункер

І вбив усе живе

З того фатального дня

Наші леза й розум були в унісоні

Ми поміщаємо вбивство, вбивство в skill

Я завжди думав, що це ве життя

Тим, хто живий

Але ви довели, що я помилявся

Коли ми вдвох планували пекло

Ми провісники смерті

У шкірі, залитій кров’ю

Крім цієї гуманоїдної форми

Маленьке людство мешкало в цій нежиті

Ми є вістря свого роду

Військовими полчищами ми командуємо

Усі наші вороги потонуть

В озері замерзлих сліз

І їх кров розфарбує сніг

На всі наступні роки

Я завжди думав, що це ве життя

Тим, хто живий

Але ви довели, що я помилявся

Коли ми вдвох планували пекло

Ми провісники смерті

У шкірі, залитій кров’ю

Настав час забою

Ми загостримо їхній страх

Настав час забою

І ми ніколи не визнаємо поразки

Отже, я сію зерна темряви у твоєму розумі

Або я просто поливаю те, що вже є?

(Що там уже є)