Nevermore - The Tiger Lillies

Once upon a midnight dreary,

while I pondered weak and weary,

on volumes of forgotten lore.

While I nodded, nearly napping,

suddenly there came a tapping,

someone rapping at my chamber door.

This some visitor, I muttered, tapping at my chamber door,

only this and nothing more.

Open here I flung the shutter, when, with many flutter,

a stately Raven of yore.

Not the least obeisance made he;

not a minute stopped or stayed he;

perched above my chamber door.

Be that word our sign of parting, bird or fiend!

I shrieked, upstarting,

Get back to the Plutonian Shore.

Leave no black plume as a token, as that lie thy soul hath spoken!

Quit the bust above my door.

Take thy beak from out my heart,

and take thy form from off my door!

Quoth the Raven: Nevermore.

Nevermore.

Nevermore.

And Raven never flitting, still is sitting, still is sitting on the bust of

Pallas above my door.

And his eyes have all the seeming

of a demon that is dreaming and the lamplight oer him streaming on the floor.

And my soul from out the shadow

that lies floating on the floor,

shall be lifted nevermore.

Nevermore.

Nevermore.

Nevermore.

Одного разу похмурою опівночі,

поки я роздумував про слабкий і втомлений,

на томах забутих знань.

Поки я кивнув, майже дрімаючи,

раптом пролунало постукування,

хтось стукає в двері моєї кімнати.

Це якийсь відвідувач, пробурмотів я, постукаючи в двері своєї кімнати,

тільки це і нічого більше.

Відкрий тут, я закинув затвор, коли з великим трепетом,

величний ворон минулого.

Він не вклонявся;

ні на хвилину він не зупинявся і не залишався;

над дверима моєї кімнати.

Будь цим словом нашим знаком розставання, птаха чи злиса!

Я закричав, вискочивши,

Поверніться до берега Плутонія.

Жодного чорного перуна на знак, як неправду сказала твоя душа!

Залиште бюст над моїми дверима.

Забери свій дзьоб із мого серця,

і візьми свій вигляд з моїх дверей!

Ворон сказав: Ніколи більше.

Ніколи більше.

Ніколи більше.

І Ворон ніколи не пурхає, все ще сидить, досі сидить на бюсті

Палада над моїми дверима.

І в його очах все здавалося

про демона, який сниться, і світло лампи, що б’ється на підлозі.

І моя душа з тіні

що лежить на підлозі,

більше ніколи не буде підніматися.

Ніколи більше.

Ніколи більше.

Ніколи більше.