A Million Miles Away - The Rainmakers

There was a man named Jim who walked everywhere he went

Cause he could never quite seem to keep his mind on the road

One day it occurred to Jim that he’d taken a wrong turn

Cause he was standing in a place he didn’t know

Jim spun on his heels thinking he’d backtrack for a while

But before he knew it the sun was sinking

And the landscape in the dark

Well, it could have been New Zealand or New York or New Mexico

So what else is new, Jim was thinking

Because see for a while now Jim felt like things were changing for him

Like the skin of the earth was stretching or the continents were adrift

Jim didn’t know if it was so or if it was just him although

He suspected that it was a bit of both he was dealing with

And I feel like I’m tripping

And I feel my steps slipping today

Feel the winds of time whipping my coat around my legs

And I feel about a million miles away

Dawn broke, Jim awoke, he’d been sleeping on his feet

It was morning now but a densely foggy day

Jim decided he’d just sit and wait for the fog to lift

But when it didn’t he started up again anyway

Man, this is like the blind leading the blind, Jim thought

About that time down the road came this seeing-eye dog

It was well-fed and had a collar but no matter how loud Jim hollered

There wasn’t any answer, so he walked on through the fog

Alright, I’m lost, Jim said aloud although a bit begrudgingly

Like things might change in light of this confession

He was both amazed and sour that at this late date and hour

He might find himself in this situation

After walking through the haze for another night and another day

Jim seemed to simply cease to exist

All his panic, hope, and thoughts broke up into small dots

As he gave himself away into the mist

Back in town where Jim lived, sad to say he was never missed

And his name was never spoken again, it’s awful but true

Out my window at night I think I see Jim standing in the half-light

Saying hurry up, suffering’s got a job to do

Був чоловік на ім’я Джим, який ходив скрізь, куди б не йшов

Тому що він, здається, ніколи не міг зосередитися на дорозі

Одного разу Джимові спало на думку, що він повернув не туди

Тому що він стояв у місці, якого не знав

Джим крутнувся на підборах, думаючи, що на деякий час відступить

Але перш ніж він це зрозумів, сонце зайшло

І пейзаж у темряві

Ну, це могла бути Нова Зеландія, Нью-Йорк чи Нью-Мексико

«Що ще нового», — подумав Джим

Тому що деякий час Джим відчував, що для нього все змінюється

Наче шкіра землі розтягувалася або континенти дрейфували

Джим не знав, чи це було так, чи це був лише він

Він підозрював, що він мав справу з обома

І я відчуваю, що спотикаюся

І я відчуваю, як сьогодні мої кроки ковзають

Відчуй, як вітер часу ширяє моє пальто навколо моїх ніг

І я відчуваю себе на відстані мільйона миль

Почало світати, Джим прокинувся, він спав на ногах

Зараз був ранок, але день з густим туманом

Джим вирішив просто сидіти й чекати, доки розійдеться туман

Але коли це не сталося, він все одно запустився знову

«Чоловіче, це як сліпий веде сліпого», — подумав Джим

Приблизно в той час дорогою з’явився цей собака-поводир

Воно було годованим і мало ошийник, але незалежно від як голосно кричав Джим

Відповіді не було, тож він пішов далі крізь туман

Гаразд, я заблукав, — сказав Джим вголос, хоча й трохи неохоче

Ніби все може змінитися у світлі цього зізнання

Він був водночас вражений і засмучений, що в цей пізній день і годину

Він може опинитися в такій ситуації

Пройшовши крізь туман ще одну ніч і ще один день

Здавалося, що Джим просто перестав існувати

Вся його паніка, надія та думки розбилися на маленькі крапки

Коли він віддався в туман

Повернувшись у місто, де жив Джим, на жаль за ним нікого не сумували

І його ім’я більше ніколи не згадувалося, це жахливо, але правда

За вікном уночі мені здається, що я бачу Джима, який стоїть у напівтемряві

Кажуть, що поспішайте, у страждань є робота