Bruton Town - The Pentangle

In Bruton town there lived a farmer

Who had two sons and one daughter dear

By day and night they were contriving

To fill their parents' heart with fear

He told his secrets to no other

But unto her brother this he said:

'I think our servant courts our sister

I think they has a great mind to wed

I’ll put an end to all their courtship

I’ll send him silent to his grave.'

They asked him to go a-hunting

Without any fear or strife

And these two bold and wicked villains

They took away this young man’s life

And in the ditch there was no water

Where only bush and briars grew

They could not hide the blood of slaughter

So in the ditch his body they threw

When they returned home from hunting

She asked for her servant-man

«I ask because I see you whisper

So brothers tell me if you can.»

«O sister, you do offend me

Because you so examine me

We’ve lost him where we’ve been a-hunting

No more of him we could not see.»

As she lay dreaming on her pillow

She thought she saw her heart’s delight;

By her bed side as she lay weeping

He was dressed all in his bloody coat

«Don't weep for me, my dearest jewel

Don’t weep for me nor care nor pine

For your two brothers killed me so cruel-

In such a place you may me find.»

As she rose early the very next morning

With heavy sigh and bitter groan

The only love that she admired

She found in the ditch where he was thrown

Three days and nights she did sit by him

And her poor heart was filled with woe

Till cruel hunger crept upon her

And home she was obliged to go

У місті Брутон жив фермер

У кого було двоє синів і одна дочка дорога

Вдень і вночі вони вигадували

Щоб наповнити серце своїх батьків страхом

Він не розповідав свої таємниці нікому іншому

Але до її брата він сказав:

«Я думаю, що наш слуга залицяється до нашої сестри

Я вважаю, що вони мають великий розум одружитися

Я покладу край усім їхнім залицянням

Я пошлю його мовчки на могилу».

Вони попросили його піти на полювання

Без будь-якого страху чи боротьби

І ці двоє сміливих і злих лиходіїв

Вони забрали життя цього молодого чоловіка

А в канаві не було води

Де росли тільки кущі та шипшини

Вони не могли приховати кров забою

Тож у канаву кинули його тіло

Коли повернулися додому з полювання

Вона попросила свого слугу

«Я запитую, тому що бачу, як ти шепочеш

Тож брати, скажіть мені , якщо можете».

«О сестро, ти мене ображаєш

Тому що ви так перевіряєте мене

Ми втратили його там, де полювали

Ніякого більше його, ми не могли бачити».

Коли вона лежала у сні на подушці

Їй здалося, що вона бачила радість свого серця;

Біля ліжка, коли вона лежала і плакала

Він був повністю одягнений у своє закривавлене пальто

«Не плач за мною, моя найдорожча коштовність

Не плач за мною, ні турботи, ні сосни

Бо твої два брати вбили мене так жорстоко...

У таком місці, яку я можу знайти».

Як вона встала рано наступного ранку

З важким зітханням і гірким стогоном

Єдина любов, якою вона захоплювалася

Вона знайшла в канаві, куди його кинули

Три дні й ночі вона сиділа біля нього

І її бідне серце сповнилося горем

Поки її не охопив жорстокий голод

І додому вона була змушена піти