Mary of the Moor - The Louvin Brothers

It was on one cold wintery nite,

When the wind blew across the wild moor.

When Mary came wandering home with her child,

'Till she came to her own fathers door.

Father dear father she cried,

Come down and open the door.

Or the child in my arms will perish and die

From the winds that blow across the wild moor.

Why did I leave this fair spot,

Where once I was happy and free,

I am now tune to roam without friends or a home,

And no one to take pity on me

But her father was deaf to her cries,

Not a sound of her voice did he hear.

So the watchdog did howl, and the village bells tolled,

And the wind blew across the wild moor.

Oh how the old man must’ve felt,

When he came to the door on next morn,

And he found Mary dead but the child still alive,

Closely grasped in his dead mothers arms.

In anger he tore his grey hair.

And the tears down his cheeks they did pour.

When he saw how that nite she had perished and died.

From the wind that blew across the wild moor.

In grief the old man pined away,

And the child to its mother went soon.

And no one they say have lived that to these days

And the cottage to ruin has gone.

But the villagers point out the spot,

Where the willow pours over the door.

Saying there Mary died once a gay village find,

From the wind that blew across the wild moor.

Це було в один холодний зимовий вечір,

Коли вітер повіяв по дикому болоту.

Коли Марія прийшла додому зі своєю дитиною,

«Поки вона не підійшла до дверей свого батька.

Батько милий тато вона плакала,

Спускайся і відчиняй двері.

Або дитина на моїх руках загине й помре

Від вітрів, що віють по диким болотам.

Чому я покинув це справедливе місце,

Де колись я був щасливим і вільним,

Я налаштувався на бродіння без друзів чи дому,

І нікому, щоб пожаліти мене

Але її батько був глухий до її криків,

Він не чув жодного звуку її голосу.

Тож сторожовий пес завив, а дзвони в селі дзвонили,

І вітер повіяв по дикому болоту.

О, як відчував старий,

Коли він підійшов до дверей наступного ранку,

І він знайшов Мері мертвою, але дитина все ще жива,

Тісно схоплений на руках своєї мертвої матері.

У гніві він рвав сиве волосся.

І сльози по його щоках ллються.

Коли він бачив, як тієї ночі вона загинула й померла.

Від вітру, що віяв по дикому болоті.

У скорботі старий зневірився,

І дитина незабаром пішла до йої матері.

І ніхто, кажуть, не дожив до цього дня

І котедж зруйнований.

Але жителі вказують місце,

Де верба ллється над дверима.

Кажучи, що Мері померла одного разу в гей-селі,

Від вітру, що віяв по дикому болоті.