John Doe - The Code

There was this wise man I once knew

Who lived down my street a block or 2

In a back alley where the autumn leaves blew

A simple man with a heart so true

John Doe was a quiet man, who kept to himself and lived off the land

He panned his living with a rusty tin can

Been living off the streets since Vietnam

When Johnny came marching home

From the Vietnam war he was alone

Slapped with a label, he hid his face, the nightmare of war

Was one he couldnЉ° erase, when Johnny came marching home

(he said) I canЉ° let go, I canЉ° forget

25 years later, that smell I still remember

As I watched so many young men lose their lives, on that battlefield

To Vietnam they sent us barely, old enough they placed us On the front lines in a land we had no placeЊґe had no place!!!

On the day I left that battlefield, I might as well have died

Because nothing in my life this far, has ever felt quite right

And each and everyday I try to pick the pieces up But the pieces never seem to fit, the pain becomes too much

It’s hard to describe, so hard to relate, it’s hard letting go When you can’t escape

To think that when we came home our country turned its back

And labeled us all murderers, spit on us, spit on us and laughed

He spoke with such convicting words, I felt like I was there

A simple frail and shattered soul, the soldier never dies he sang

I thought about how it must feel to watch all your friends die

So far away so far from home, fighting wars we had no place!

Колись був цей мудрий чоловік

Хто жив на моїй вулиці в кварталі або 2

В закутці, де віяло осіннє листя

Простий чоловік із щирим серцем

Джон Доу був тихою людиною, який тримався в собі й жив із землі

Він заробив собі життя іржавою консервною банкою

Живу на вулиці ще з В'єтнаму

Коли Джонні повернувся додому

Після війни у ​​В’єтнамі він був один

Наклеєний ярликом, він сховав своє обличчя, кошмар війни

Він не міг стерти, коли Джонні прийшов додому

(він сказав) Я можу відпустити, можу забути

Через 25 років цей запах я досі пам’ятаю

Поки я бачив, як багато молодих чоловіків втрачають життя на тому полі бою

До В’єтнаму вони відправили нас ледве, достатньо дорослими, вони поставили на передову лінію на землі, у якій не було де не було місця!!!

У той день, коли я покинув це поле битви, я міг би померти

Тому що ніщо в моєму житті так далеко, ніколи не вважалося цілком правильним

І кожен день я намагаюся збирати шматочки  Але шматочки, здається, ніколи не підходять, біль стає занадто

Важко описати, так важко розповісти, важко відпустити Коли ви не можете втекти

Подумати, що коли ми повернулися додому, наша країна повернулася спиною

І назвав нас усіх убивцями, плював на нас, плював на нас і сміявся

Він говорив такими переконливими словами, що я відчував, що я там

Проста слабка й розбита душа, солдат ніколи не вмирає, він співав

Я подумав про те, що має відчувати спостерігати, як вмирають усі твої друзі

Так далеко, так далеко від дому, у війнах нам не було місця!