One Day You Will Understand Why - The Axis Of Perdition

Many times I have been asked, «what is the axis?»

They ask me, too blinded to realize that they see it everywhere

Our world is becoming diseased and corrupted

Filth — adorned as compulsively, without choice to subvert our world

To the image of our increasingly debased flesh

Because our collective conciousness knows the truth:

You want it, you crave it.

This is a new order of beauty

Why else would we pollute and rape our planet if not

To ritually prepare the world for the coming darkness?

We are the architects of our own hell, and we do our work with relish and …

, willingly, eager.

We grovel, unseeing, towards a repulsive yet horribly

attractive (alto choir) of rust, helplessly begging it to come to our dying

existence;

our perception in turn models our requirement, ….

Filth,

adorned through our fear and self-loathing until the nearest molecule rise to

be accumulated, wreaking of despair, and guilt

Humanity’s hideous grossness fell through, … conscience.

Get the new reality

and cries in agony for there is something awake in our burnished flesh.

For the dark.

Nightmares immerse themselves, quivering and mewling without

mouths.

Gazing, stupefied, where eyes should not.

The world will become a sewer.

We stumble through derelict cooridors and labyrinths of crusted flesh where

wheelchairs circle endlessly in the shadows, to a choir of murmorous and

tortured cries speaking only of pain, condemnation, misery, and wretched hunger.

Hospital trolleys drip with glistening cloth in the hallway of crawling filth,

lying silent and bloated

Crossing through the boundaries of our world into the encroaching horror of the

transition that we know, we know that the end will come.

This is it — you know

this.

I now have called a clinical cacoon of abnormality, and yearn towards the

warmth of rot.

….

Even as we gag, the air reaks with the unpleasant

sweetness of dated decay as we stagger through the maze of perdition toward its

pneumatical centre.

Straight-jacketed things writhe in their owns nightmares,

gradually becoming human.

Even as we claw down the abyss, to raise that (fog).

As they become us we become them — a union of suffering.

All convulsive dark

in the end.

The hell we have created for ourselves ….

You had a choice,

you made it, and now your fate unfolds before you

Welcome.

What is the axis?

We are

Багато разів мене запитували: «що таке вісь?»

Вони запитують мене, надто засліплені, щоб усвідомити, що бачать це скрізь

Наш світ стає хворим і зіпсованим

Бруд — прикрашений так само нав’язливо, без вибору підірвати наш світ

На образ нашого все більш зневаженого тіла

Бо наша колективна свідомість знає правду:

Хочеш, прагнеш.

Це новий порядок краси

Навіщо нам ще забруднювати й ґвалтувати нашу планету, якщо ні

Ритуально підготувати світ до майбутньої темряви?

Ми — архітектори власного пекла, і робимо свою роботу із задоволенням та…

, охоче, охоче.

Ми тягнемося, непомітно, до відразливого, але жахливого

привабливий (альт-хор) іржі, безпорадно благаючи його прийти до нашого вмирання

існування;

наше сприйняття в свою чергу моделює наші вимоги, ….

бруд,

прикрашений через наш страх і ненависть до себе, поки найближча молекула не підніметься

накопичуватися, викликаючи відчай і почуття провини

Жахлива грубість людства провалилася, ... совість.

Отримайте нову реальність

і плаче в агонії, бо в нашій полірованій плоті щось прокинулося.

Для темряви.

Кошмари занурюються в себе, тремтячи й плачучи

роти.

Вдивляючись, приголомшений, куди не слід очей.

Світ стане каналізацією.

Ми спотикаємось крізь занедбані координати та лабіринти закритого м’яса, де

інвалідні візки безкінечно кружляють у тіні, під хор журботливих і

вимучені крики, що говорять лише про біль, осуд, нещастя та жалюгідний голод.

Лікарняні візки капають блискучою тканиною в коридорі повзає бруд,

лежав мовчки й роздутий

Перетинаючи кордони нашого світу, у посягаючий жах 

перехід, який ми знаємо, ми знаємо, що прийде кінець.

Ось це — ви знаєте

це

Я зараз називаю клінічний кокон аномалій і прагну до цього

тепло гниття.

….

Навіть коли ми затхнули ротом, повітря реагує неприємним запахом

солодкість застарілого розпаду, коли ми хитаючись лабіринтом загибелі до нього

пневматичний центр.

Речі в прямих жакетах корчаться у власних кошмарах,

поступово стаючи людиною.

Навіть коли ми пробиваємо прірву, щоб підняти її (туман).

Коли вони стають нами, ми стаємо ними — союзом страждань.

Весь судомний темний

в кінці.

Пекло, яке ми створили для себе…

У вас був вибір,

ти зробив це, і тепер твоя доля розгортається перед тобою

Ласкаво просимо.

Що таке вісь?

Ми є