Креол - Террариум

Храня убогое молчанье

Над сумраком гниющих вод,

Он жег костры в ночи печальной

И полз бессмысленно вперед.

Его встречали горделиво

Арбитры брошенных дорог.

Преображались груши в сливы

И ветер выл свой монолог.

О том, что кончились спфиры

И загорелись провода,

И охлажденная вода

Бросает плащ на локоть мира.

Свою мечту бранит отшельник,

Живущий в ближнем далеке,

Он надевает старый тельник

И спит с расческою в руке.

И не торопится обратно,

И ублажает старый дом,

Где, убиенный многократно,

Поет канцону агроном.

Про ветер, про моря из глины,

Про праздничный дырявый стол,

Где твердокаменный креол

Таинственно грызет маслины.

Зберігаючи убоге мовчання

Над сутінком гниючих вод,

Він пал вогнища в ночі сумної

І повз безглуздо вперед.

Його зустрічали гордовито

Арбітри кинутих доріг.

Перетворювалися груші на сливи

І вітер вив свій монолог.

Про те, що скінчилися спфіри

І загорілися дроти,

І охолоджена вода

Кидає плащ на лікоть світу.

Свою мрію сварить пустельник,

Який живе в ближньому далеку,

Він вдягає стару тельницю

І спить із гребінцем у руці.

І не спішає назад,

І благодує старий будинок,

Де, вбитий багаторазово,

Співає канцону агроном.

Про вітер, про моря з глини,

Про святковий дірявий стіл,

Де твердокам'яний креол

Таємничо гризе маслини.