Bizet: La Coccinelle, WD 87 - Sylvia McNair, Roger Vignoles, Жорж Бизе

Elle me dit: «Quelque chose

«Me tourmente.»

Et j’aperçus

Son cou de neige, et, dessus

Un petit insecte rose

J’aurais dû, — mais, sage ou fou

A seize ans, on est farouche, —

Voir le baiser sur sa bouche

Plus que l’insecte à son cou

On eût dit un coquillage;

Dos rose et taché de noir

Les fauvettes pour nous voir

Se penchaient dans le feuillage

Sa bouche fraîche était là;

Hélas!

Je me penchai sur la belle

Et je pris la coccinelle;

Mais le baiser s’envola

«Fils, apprends comme on me nomme,»

Dit l’insecte du ciel bleu

«Les bêtes sont au bon Dieu;

«Mais la bêtise est à l’homme.»

Вона сказала мені: «Щось

«Мучить мене».

І я побачив

Її шия сніг, а на ній

Маленький рожевий клоп

Я повинен був, але, мудрий чи дурень

У шістнадцять один лютий,—

Подивіться на поцілунок в її уста

Більше, ніж комаха на його шиї

Він був схожий на черепашку;

Рожева та чорна плямиста спина

Очеретянки, щоб нас побачити

Схилився до листя

Її прохолодний рот був там;

На жаль!

Я схилився над прекрасним

І я взяла сонечко;

Але поцілунок відлетів

«Сину, навчись, як мене звуть»

Сказала комаха блакитного неба

«Звірі належать Богові;

«Але дурість належить чоловікові».