Invidia - Sylosis

Cold lungs inflate with a burn

Displaced at every turn

Desperate to maintain

Some semblance of dignity

And we all fight wars

That can’t be seen

Solemnly, and we suffer

Like the martyrs we are

All I hear is

A never-ending plea

Drained and pulled in

To our own misery

And we’ve forgotten, it seems

Everyone’s alone and everyone bleeds

We’re haunted by the thoughts more than the

Toil, tired of being alone

And the fingers you’ve worn to the bone

Are feeble, yet clawing for more

Yet, you wish it all away

Like embers burning

A captious voice within

Scarred and frail

Breaking through tender skin

And what we already have

We hardly deserve

Yet, our hands are outstretched

Like the beggars we are

And we’ve forgotten, it seems

Everyone’s alone and everyone bleeds

We’re haunted by the thoughts more than the

Toil, tired of being alone

And the fingers you’ve worn to the bone

Are feeble, yet clawing for more

Yet, you wish it all away

Some will acknowledge their own descent

And some will drown amidst their own contempt

Contempt!

I look for the cracks to find an escape

Somewhere to take a moment to catch my breath

All I find is flaws in myself and others

Awaking demons screaming, «I am here»

Yeah!

Tired of being alone

And the fingers you’ve worn to the bone

Are feeble, yet clawing for more

Yet, you wish it all away

Холодні легені роздуваються від опіку

Зміщується на кожному повороті

Відчайдушно обслуговувати

Якась схожість гідності

І ми всі ведемо війни

Цього не можна побачити

Урочисто, і ми страждаємо

Як ми мученики

Все, що я чую

Безкінечне благання

Злили і втягнули

На наше власне нещастя

І ми забули, здається

Всі одні і всі кровоточать

Нас більше переслідують думки, аніж

Трудитися, втомитися від самотності

І пальці, які ви носили до кісток

Вони слабкі, але прагнуть більше

Проте ви бажаєте, щоб усе це зникло

Як вугілля, що горить

Усередині приємний голос

Шрамований і слабкий

Прориваючи ніжну шкіру

І те, що ми вже маємо

Навряд чи ми заслуговуємо

Проте наші руки витягнуті

Ми як жебраки

І ми забули, здається

Всі одні і всі кровоточать

Нас більше переслідують думки, аніж

Трудитися, втомитися від самотності

І пальці, які ви носили до кісток

Вони слабкі, але прагнуть більше

Проте ви бажаєте, щоб усе це зникло

Деякі визнають своє власне походження

А дехто потоне серед власної зневаги

Презирство!

Шукаю тріщини, щоб знайти вихід

Десь, щоб перевести подих

Все, що я знаходжу — це вади в собі та інших

Демони, що прокидаються, кричать: «Я тут»

Так!

Втомився від самотності

І пальці, які ви носили до кісток

Вони слабкі, але прагнуть більше

Проте ви бажаєте, щоб усе це зникло