La tour du pendu - SÜHNOPFER

L’aversion des prêcheurs distillant de vaines espérances

Et la négation de leur foy

M’ont valu les griefs de félonie et lâcheté

C’est en cette vieille ville d’Hérisson que je fus condamné

À estre de la cordelle pendu et bruslé

À faire pénitence dans la solitude où les voix égilent

Sous les murs crevassés où je traîne ma carcasse

Celle qui m'était promise se recueille dans la tristesse de ses deuils

Avec la corde je ne fais plus qu’un

Dans l’humidité, la crasse et les arantelles

Sous les huées stridentes des vents

Dans la plus noire oubliette

Où pendent d’autres dépouilles desséchées

Calabres regauties laissées croupir sans secours

Devenant à mon tour un cadavre décharné

Qu’on ne peut ramener à la vie

Amorphe et famélique

Les abysses s’ouvrent enfin à mes pieds

Lorsque soudain m’est apparu

Ce vieux pays qui m’a vu naître

L’automne sur le bocage, la couleur changeante des grès

Les lignes pures de ses horizons, la grâce de ses rivières

Ses obscures forteresses et leurs murailles

Qui en ont vu tant passer à trépas

Et les yeux noyés de brume, regardant vers le passé

Dans la somptueuse clarté du couchant

Les silhouettes imprécises s’estompent

Dans un morne silence

Je suis parti ne poussière

Відраза проповідників, що виганяють марні надії

І заперечення їхньої віри

Заслужив мені образи злочину та боягузтва

Саме в цьому старому місті Еріссон мене засудили

Повісити і спалити за шнур

Зробити покуту в самотності, де кличуть голоси

Під потрісканими стінами, куди я волочу свою тушу

Та, що була мені обіцяна, збирається в смутку свого жалоби

З мотузкою я стаю єдиним

У вогкості, бруду та арантеллі

Під різкі свистки вітрів

У найтемнішому забутті

Де висять інші висохлі останки

Калабрії регаутів залишили гнити без допомоги

Став у свою чергу виснаженим трупом

Це неможливо повернути до життя

Аморфний і голодний

Нарешті прірва відкривається біля моїх ніг

Коли раптом мене осяяло

Ця стара країна, де я народився

Осінь на бокажі, змінюється колір пісковиків

Чисті лінії його горизонтів, витонченість його річок

Його темні фортеці та їхні стіни

Хто бачив, як багато хто помер

І очі потонули в тумані, дивлячись у минуле

У розкішній ясності заходу сонця

Неточні силуети тьмяніють

В сумній тиші

Я залишив у пилу