Рассветы - Среда Обитания

Море со мной делило эту долгую разлуку

Я рисовал, стирая собственную руку,

А утром поезд уносил меня под землю

В которой жизнь рождалась и тянулись стены

Росли и распускались юными цветами

С любовью долгими ночами играли,

А поезд нёс меня тоннелями ночными

И я кричал не помню чьё имя

Солнце манило острыми и тёплыми лучами

Я так мечтал об этом долгими ночами

Встречали добрыми и юными глазами

Нас

Рассветы, рассветы, рассветы

Где ты, где ты кусочек упоительного счастья

И вот уже смятение, ненастье,

А утром поезд уносил меня под землю

В которой жизнь рождалась и тянулись стены

Рассветы, рассветы

Где ты, где ты

Рассветы, рассветы

Где ты, где ты

Рассветы, рассветы

Где ты, где ты

Рассветы, рассветы

Где ты, где ты

Где ты, где ты

Море зі мною ділило цю довгу розлуку

Я малював, стираючи власну руку,

А вранці поїзд ніс мене під землю

В якій життя народжувалося і тяглися стіни

Росли і розпускалися юними квітами

З любов'ю довгими ночами грали,

А поїзд ніс мене тунелями нічними

І я кричав не пам'ятаю чиє ім'я

Сонце вабило гострими і теплими променями

Я так мріяв про це довгими ночами

Зустрічали добрими й молодими очима

Нас

Світанки, світанки, світанки

Де ти, де ти шматочок чарівного щастя

І ось вже сум'яття, негода,

А вранці поїзд ніс мене під землю

В якій життя народжувалося і тяглися стіни

Світанки, світанки

Де ти, де ти

Світанки, світанки

Де ти, де ти

Світанки, світанки

Де ти, де ти

Світанки, світанки

Де ти, де ти

Де ти, де ти