Vicky Verky - Squeeze

With her hair up in his fingers,

The fish and chips smell lingers.

Under amber street lamps,

She hold the law in her hands.

The moistness of the damp night

Falls silent through the lamp light.

Although she’s only 14,

She really knows her courting.

And up the railway sidings,

There’s him and her.

They’re lying.

Hand in hand, they whisper,

«You're my Mrs.»

«I'm your Mr.»

The moon was white and virgin,

And she was on the turning.

Remember your first nibble.

When best friends were so little?

They really trooped the colours

When walking with each other.

And all her mates would giggle,

As lady-like she’d wiggle.

All along the high street,

They’d spalsh out on an ice cream.

He’d sometimes really treat her,

When he’d done his mother’s meter.

Well, he went off to Borstal.

He said that he was forced to

Rob the flats of hi-fis,

Cause she was ill and she would cry.

Each morning, she got sicker.

Her mother sometimes hit her.

If she’d have known the story,

She would have been so sorry.

He received a letter and admitted it,

There was nothing else to do but get rid of it.

Lonely in his dormitory, he’d sit and stare.

Was this for real?

And was it really fair?

Summer came, so they went

Down to the coast in his tent.

She cooked upon his primer

And sampled local cider.

She told him in his rucksack,

«I think I want that chance back

To be perhaps the one who

Will forever love you.»

З її волоссям у його пальцях,

Запах риби та чіпсів залишається.

Під бурштиновими вуличними ліхтарями,

Вона тримає закон у своїх руках.

Вологість вогкої ночі

Затихає крізь світло лампи.

Хоча їй лише 14,

Вона справді знає своє залицяння.

І до залізниць,

Там він і вона.

Вони брешуть.

Рука об руку вони шепочуть,

«Ти моя місіс»

«Я ваш пан»

Місяць був білий і незайманий,

І вона була на повороті.

Згадайте свій перший кусок.

Коли найкращі друзі були такими маленькими?

Вони справді впорядкували кольори

Коли гуляють один з одним.

І всі її подружки хихикали б,

Як жінка, вона б хиталася.

По всій головній вулиці,

Вони бризнули на морозиво.

Іноді він справді ставився до неї,

Коли він зробив маминий метр.

Ну, він поїхав у Борсталь.

Він сказав, що був змушений

Пограбуйте квартири хі-фі,

Бо вона була хвора і вона плакала.

З кожним ранком їй ставало все сильніше.

Мама іноді вдарила її.

Якби вона знала історію,

Їй було б так шкода.

Він отримав лист і зізнався в цьому,

Не залишалося нічого іншого, як позбутися цього.

Самотній у своєму гуртожитку, він сидів і дивився.

Це було справді?

І чи було це справді справедливо?

Настало літо, і вони пішли

Вниз до берега у своєму наметі.

Вона готувала на його грунтовці

І спробував місцевий сидр.

Вона сказала йому в рюкзаку:

«Думаю, я хочу повернути цей шанс

Бути, можливо, тим, хто

Буду вічно любити тебе».