Alma De La Calle - Soraya

Se llama María, es abuela con nueve nietos

Sin diploma, sin un centavo, se ganó el corazón de un pueblo

Sin conocer a sus padres, sin abrazar a sus hermanos

Cuando era niña la abandonaron y cayó en malas manos

Sobre una cama de acero soñaba con los versos

Que leía cada noche en las historias del Testamento

Como una yegua sin riendas la quisieron amansar

Sin pensar que este espíritu tenía que volar

Yo soy Alma de la calle

Soy solo lo que soy

Mi refugio son mis versos el ritmo de la calle

Es el latido de mi corazón

Soy Alma de la calle

Esta es mi vida esta soy, yo soy Alma de la calle

Soy la voz que se escapó

Soy la niña que creció en el alma de la calle

La vida le dió golpes y ella vida a sus hijas

Con su amor les enseño ser fuertes y unidas

Por las mañanas trabajaba frente a un centro de cultura

Y por las noches se escapaba y hablaba con su musa

Sin más que fe en su bolsillo flotaba en la emoción

Sin saber que su poesía le iba dar tal ovación

Yo soy Alma de la calle

Humilde y sencilla nos narra sus pensamientos

Con sus dedos manchados y el cansancio en sus huesos

Nuestra María vive en miseria, nuestra María es poeta

Nuestra María lustra botas sentada en su caja de madera

Como un espejo sus palabras nos hacen apreciar

Que hay belleza en todo y todos somos igual

Її звати Марія, вона бабуся з дев’ятьма онуками

Без диплома, без копійки він завоював серце міста

Не знаючи батьків, не обіймаючи братів

Коли вона була дитиною, її покинули і потрапили в чужі руки

На сталевому ліжку снилися вірші

Що я читаю щовечора в оповіданнях Завіту

Як кобилу без поводь, вони хотіли її приборкати

Не замислюючись, що цей дух мав полетіти

Я душа вулиці

Я просто такий, який я є

Мій притулок - мої вірші ритм вулиці

Це биття мого серця

Я душа вулиці

Це моє життя, це я, я Альма де ля Калле

Я — голос, який утік

Я дівчина, яка виросла в душі вулиці

Життя завдало їй ударів, і вона дала життя своїм дочкам

Своєю любов’ю він навчив їх бути сильними та єдиними

Вранці я працював перед домом культури

А вночі він підкрадався і розмовляв зі своєю музою

Не маючи нічого, окрім віри в кишені, він виходив на емоції

Не знаючи, що його поезія збирається викликати у нього такі овації

Я душа вулиці

Скромна і проста, вона розповідає нам свої думки

З його забрудненими пальцями та втомою в кістках

Наша Марія живе в біді, наша Марія — поетеса

Наша Марія сяє чоботями, сидячи на своєму дерев’яному ящику

Як дзеркало, твої слова змушують нас цінувати

Що в усьому є краса і всі ми однакові