Preludium - Solander

There’s a black moon over the sky today, it’s crawling across the roof

It’s taking its hold on the trees and then dangling at the roots

Well in every town that it’s the waking hour, senses play the fool

So I stay awake waiting for your arrival, I’m howling at the moon

I let the rain you’ll play in the kitchen, when I leave for work

Then you won’t mistake the empty house that I left for ruin, or worse

I’ll get home at six, tired in the evening, to find there’s no-one there

So I stay awake, ponder her leaving, and the final words she said

«You got your head up in the clouds», she said

«Got your two feet above the ground», she said

And now I am waiting for her to come back, waiting for her to see

What she left inside of my hands

And there’s a black moon over the sky today, it’s crawling across the roof

It’s taking its hold on the trees and then dangling at the roots

And I see myself through a rainy filter where no-one is overexposed

And I look at myself through a different framerate where no-one dares to go

«You got your head up in the clouds», she said

«Got your two feet above the ground», she said

And now I am waiting for her to come back, waiting for her to see

What she left inside of my hands

Сьогодні над небом чорний місяць, він повзе по даху

Він тримається на деревах, а потім звисає з корінням

Що ж, у кожному місті, коли настала година неспання, почуття роблять дурня

Тож я не сплю, чекаючи твого приходу, я вию на місяць

Я пускаю дощ, ти пограєшся на кухні, коли піду на роботу

Тоді ви не сприймете порожній будинок, який я залишив, за руїну, чи що гірше

Я прийду додому о шостій, втомлений увечері, побачити, що там нікого немає

Тож я не спав, розмірковую про її відхід і останні слова, які вона сказала

«Ви підняли голову в хмари», — сказала вона

«Ви підняли свої два фути над землею», — сказала вона

І тепер я чекаю, коли вона повернеться, чекаю, поки вона побачить

Те, що вона залишила в моїх руках

І сьогодні над небом чорний місяць, він повзе по даху

Він тримається на деревах, а потім звисає з корінням

І я бачу себе крізь дощовий фільтр, де ніхто не пересвітлений

І я дивлюся на себе з іншою частотою кадрів, куди ніхто не наважується піти

«Ви підняли голову в хмари», — сказала вона

«Ви підняли свої два фути над землею», — сказала вона

І тепер я чекаю, коли вона повернеться, чекаю, поки вона побачить

Те, що вона залишила в моїх руках