Кушай небо - Sokolovsky

Если долго смотреть на звезды, то очень просто,

Не разгибая спину, молча задавать вопросы,

Что будет после, неважно, я и ты,

Но помимо бутона у розы есть шипы,

Кто-то разводит мосты, я не в праве, а ты?

Молчишь?

Молчи, тогда мы с Купидоном пошли,

Мой старый друг по синьке потерял свой лук,

И ты не первая, кто хочет разомкнуть этот круг,

Писатели пишут романы, пусты карманы,

Ты во второй главе зализываешь раны,

В начале первой, еще не начинался сюжет,

Писатель в нашем диалоге написал слово «нет»,

Ну нет, так нет, с тех пор я больше не появлялся,

А он по ходу над второй главой и не напрягался,

Ты чё-то плакала, сходилась, разходилась с кем-то,

И все пять лет твои прошли одним минорным моментом

Кушай небо, время есть,

Пять минут до рассвета,

Ты поверь, больше нету мест,

На уютных планетах,

Мы не птицы, не полетим,

О скалу разобьемся,

Лучше вовремя затуши,

В воздухе разольемся

Не выходила, убила время, не простила,

Сидела тихо, вернуть себя назад просила,

Пыталась силой, но время не вернуть назад,

Хлебнула слез, из жала в холостую выпуская яд,

Твоя история в романе обретает силу,

И скоро книга, выйдя, быстро разлетится по миру,

Они читают, они тебя все понимают,

Но в наш короткий диалог, поверь, они не вникают,

Ты знаешь, ведь я тоже приобрел эту книгу,

Я дочитал до конца, не все так уныло,

после третьей главы там начинается мыло,

Твой новый муж и дети обнимаются мило,

А знаешь, автор твой совсем не скотина,

Свои причуды, на Бермуды, выдержана интрига,

И я не обижаюсь на то, что в диалоге было,

Поверь, не обижаюсь, прикольная ведь книга…

Кушай небо, время есть,

Пять минут до рассвета,

Ты поверь, больше нету мест,

На уютных планетах,

Мы не птицы, не полетим,

О скалу разобьемся,

Лучше вовремя затуши,

В воздухе разольемся

Якщо довго дивитися на зірки, то дуже просто,

Не розгинаючи спину, мовчки ставити питання,

Що буде після, неважливо, я і ти,

Але крім бутона у троянди є шипи,

Хтось розводить мости, я не в праві, а ти?

Мовчиш?

Мовчи, тоді ми з Купідоном пішли,

Мій старий друг по синьці втратив свій лук,

І ти не перша, хто хоче розімкнути це коло,

Письменники пишуть романи, порожні кишені,

Ти в другому розділі зализуєш рани,

На початку першої, ще не починався сюжет,

Письменник у нашому діалозі написав слово «ні»,

Ну ні, так ні, з тих пір я більше не з'являвся,

А он по ходу над другим розділом і не напружувався,

Ти щось плакала, сходилася, розходилася з кимось,

І всі п'ять років твої пройшли одним мінорним моментом

Їж небо, час є,

П'ять хвилин до світанку,

Ти повір, більше немає місць,

На затишних планетах,

Ми не птиці, не полетимо,

Про скелю розіб'ємося,

Краще вчасно загасити,

У повітрі розіллємося

Не виходила, убила час, не вибачила,

Сиділа тихо, повернути себе назад просила,

Намагалася силою, але не повернути назад,

Хлібнула сліз, зжала в холосту випускаючи отруту,

Твоя історія в романі набуває сили,

І скоро книга, вийшовши, швидко розлетиться по світу,

Вони читають, вони тебе все розуміють,

Але в наш короткий діалог, повір, вони не вникають,

Ти знаєш, адже я теж придбав цю книгу,

Я дочитав до кінця, не так похмуро,

після третього розділу там починається мило,

Твій новий чоловік і діти обіймаються мило,

А знаєш, автор твій зовсім не худоба,

Свої чудасії, на Бермуди, витримана інтрига,

І я не ображаюся на те, що в діалозі було,

Повір, не ображаюся, адже прикольна книга…

Їж небо, час є,

П'ять хвилин до світанку,

Ти повір, більше немає місць,

На затишних планетах,

Ми не птиці, не полетимо,

Про скелю розіб'ємося,

Краще вчасно загасити,

У повітрі розіллємося